Я (Романтика)

…Потiм скинувся:

– де ж люди?

Ну да, менi треба спiшити до свого батальйону! – І я кинувся на дорогу.

Але не зробив я й трьох крокiв, як щось мене зупинило.

Я здригнув i побiг до трупа матерi.

Я став перед ним на колiна й пильно вдивлявся в обличчя. Але воно було мертве. По щоцi, пам’ятаю, текла темним струменем кров.

Тодi я звiв цю безвихiдну голову й пожадливо впився устами в бiлий лоб. – Тьма.

І раптом чую:

– Ну, комунаре, пiдводься!

Пора до батальйону!

Я зиркнув i побачив:

– передi мною знову стояв дегенерат.

Ага, я зараз. Я зараз. Так, менi давно пора! – Тодi я поправив ремiнь свого мавзера й знову кинувся на дорогу.

…В степу, як дальнi багатирi, стояли кiннi iнсургенти. Я бiг туди, здавивши голову.

…Ішла гроза. Десь пробивалися досвiтнi плями. Тихо вмирав мiсяць у пронизаному зенiтi. З заходу насувалися хмари. Ішла чiтка, рясна перестрiлка.

…Я зупинився серед мертвого степу:

– там, в дальнiй безвiстi, невiдомо горiли тихi озера загiрноi комуни.

Повiсть про санаторiйну зону

Сергiевi Пилипенковi

І

Із щоденника хороi: «…i стоiть той тихий осiннiй сум, що бувае на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ iзлiтае з печальноi бiлоногоi берези, коли глибокою пустелею вiдходить голубе небо в невiдомий дальнiй димок…» – Але я, власне, не про це. Я знаю, що наша санаторiйна зона могла б бути прекрасним матерiалом для повiсти. Головними героями можна вважати: анарха (саме анарха, не iнакше, i ми не помилились, назвавши його так: анарх без «iст» ще волохатiш, мов Махно, мов уся та вольниця, що мчить по степах диким кошмаром), Майю – це теж псевдонiм – сестру Катрю й Хлоню.

Я нiчого не сказала про метранпажа Карно, але вiн не тiльки для анарха, – i для мене являеться якоюсь серединою мiж живою iстотою й фантомом. Взагалi можна погодитись, що повiсть про санаторiйну зону мала б основний недостаток: схематизм… – Але треба завше мати на увазi: санаторiйна зона не театр марiонеток – це е розклад певноi групи суспiльства, за який (розклад) i за яку (групу) я не беру вiдповiдальности.

Пiсля мертвоi лежанки в санаторiй приходить якесь непорозумiння: женщина з «благородного» iнституту, як вона каже, любила колись кадриль i басить: «Пулжалуста! Пулжалуста! Свежii яечки! Спецiально для здоров’я». – А втiм, у неi й папiроси спецiально для здоров’я. Всього ж краму мае на червiнець. І лежить вiн у кошику.