На нашем сайте вы можете читать онлайн «Я (Романтика)». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Классическая литература, Зарубежная классика. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Я (Романтика)

Автор
Дата выхода
07 июня 2021
Краткое содержание книги Я (Романтика), аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Я (Романтика). Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Микола Хвильовий) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Видання містить твори з другої збірки прози М. Хвильового (1893–1933) «Осінь». Його персонажі долають тяжкий шлях вибору, стикаються з тією межею, яку ніколи не можна переступати. У душі головного героя новели «Я (Романтика)» відбувається боротьба між добром і злом, гуманізмом і фанатизмом. Він – «чекіст, але і людина», «м’ятежний син», який після найганебнішого злочину проти найдорожчої людини – матері, знищує залишки людяності в собі та морально гине. У повісті «Санаторійна зона» зображено пореволюційне суспільство. Нещодавні будівничі нового життя стають «зайвими людьми», вони відчувають власну несумісність із добою, прірву між ідеалами й дійсністю та лікуються від найрізноманітніших душевних хвороб. Зло, заподіяне головним персонажем повісті задля високої ідеї, знищило його власні життєві сили та врешті призвело до самогубства. Комуністичні ідеали героїв цієї збірки зруйновані, долі вчорашніх романтиків революції понівечені.
Я (Романтика) читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Я (Романтика) без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
І якi можуть бути помилки?
Воiстину: це була дiйснiсть, як зграя голодних вовкiв. Але це була й едина дорога до загiрних озер невiдомоi прекрасноi комуни.
…І тодi я горiв у вогнi фанатизму й чiтко вiдбивав кроки по пiвнiчнiй дорозi.
…Мовчазна процесiя пiдходила до бору. Я не пам’ятаю, як розставляли черниць, я пам’ятаю:
до мене пiдiйшов доктор i положив менi руку на плече:
– Ваша мати там! Робiть, що хочете!
Я подивився:
– з натовпу видiлилася постать i тихо самотньо пiшла на узлiсся.
…Мiсяць стояв у зенiтi й висiв над безоднею.
…Я вийняв iз кобури мавзера й поспiшно пiшов до самотньоi постатi. І тодi ж, пам’ятаю, спалахнули короткi вогнi: так кiнчали з черницями.
І тодi ж, пам’ятаю —
з бору вдарив у тривогу наш панцерник.
Метнувся вогонь – раз, два – i ще – удар! удар!
…Напирають ворожi полки. Треба спiшити. Ах, треба спiшити!
Але я йду i йду, а одинока постать моеi матерi все там же. Вона стоiть, звiвши руки, i зажурно дивиться на мене. Я поспiшаю на це зачароване неможливе узлiсся, а одинока постать усе там же, все там же.
Навкруги – пусто. Тiльки мiсяць лле зелений свiт iз пронизаного зенiту. Я держу в руцi мавзера, але моя рука слабiе, i я от-от заплачу дрiбненькими сльозами, як у дитинствi на теплих грудях.
– Мати! Кажу тобi: iди до мене! Я мушу вбити тебе. І рiже мiй мозок невеселий голос. Я знову чую, як мати говорить, що я (ii м’ятежний син) зовсiм замучив себе. …Що це? Невже знову галюцинацiя?
Я вiдкидаю голову.
Так, це була галюцинацiя: я давно вже стояв на порожнiм узлiссi напроти своеi матерi й дивився на неi.
Вона мовчала.
…Панцерник заревiв у бору. Здiймались огнi. Ішла гроза. Ворог пiшов у атаку. Інсургенти вiдходять.
…Тодi я у млостi, охоплений пожаром якоiсь неможливоi радости, закинув руку на шию своеi матерi й притиснув ii голову до своiх грудей. Потiм пiдвiв мавзера й нажав спуск на скроню.
Як зрiзаний колос, похилилася вона на мене.
Я положив ii на землю й дико озирнувся. – Навкруги було порожньо. Тiльки збоку темнiли теплi трупи черниць. – Недалеко грохотали орудiя.
…Я заложив руку в кишеню й тут же згадав, що в княжих покоях я щось забув. «От дурень!» – подумав я.










