Я (Романтика)

Не можна допускати, щоб вiн наводив терор на весь санаторiй.

Сестра Катря заспокоювала хорих. І, коли на койках стихло, вона звернулася до Хлонi:

– Навiщо ви так?.. Ах, як негарно!

Хлоня мовчав.

Анарх теж не промовив жодного слова. Вся ця iсторiя давно йому обридла, i вiн не буде втручатися в неi. Вiн простягнув свое величезне тiло, i здавалося, що от-от трiснуть тендiтнi нiжки його койки, i вона зi стогоном завалиться пiд цiею грузною махиною.

А втiм, таке припущення мiг би зробити тiльки той, хто не мав випадку зустрiтися з анарховими очима.

Була в цих очах i наiвна простота, i романтична мрiйливiсть.

Анарх уважно дивився на чисте прозоре небо – там стояли пiр’iннi памеги. В цю хвилину вiн просто химерив. Вiн бачив, як у небi росла хрустальна фортеця з неможливо синiм фасадом. Вiн спостерiгав, як по безкрайому горовому океанi, починаючи свою повiтряну путь вiд експериментальноi ферми, пливли бiлi барашки на своiх бiлорунних човнах, i майже нiчого не бачив, крiм синiх верховiть.

І коли б не цей негарний смiшок, що ним весь час смiялася Майя (була в тому смiшку якась неприемна нотка), анарх почував би себе добре. Принаймнi, зараз.

Майя знову засмiялась.

Звичайно, можна повернутись i спитати, чому iй так весело. Але ж це даремно: Майя скаже, що вона згадала щось смiшне. На тiм i крапка. А справдi це не так. Вiн мае на це докази.

Нарештi, всi цi iдiотськi iсторii з Савонаролею, безперечно, не обходяться без неi. Це ж вона назвала його Савонаролею.

Із трьох осiб, з якими зiйшовся вiн на санаторiйнiй зонi, саме – Хлонi, сестри Катрi й Майi, до останньоi його найбiльше тягнуло. Спершу анарх думав, що це з’ясовуеться ii фiзичними якостями (Майя, безперечно, була красивою женщиною), що це з’ясовуеться iхнiм фiзичним зв’язком, але потiм переконався: це не те. Інодi вона так тонко й безжалiсно глузувала з нього, що пiсля цього вiн майже з огидою згадував ii довгi темнi вii, пiд якими щулились нехорошi воронi очi. Його навiть у такi хвилини не приваблювало ii запашне тiло, яке вона завжди безсоромно демонструвала пiд надто прозорим капотом.

Якiсь загадковi ланцюжки скрiпляли з нею його, i – цiкаво – часто побрiвши в нiкуди, анарх раптом натикався на Майю, наче саме тут вiн i призначив iй побачення. Проте й Майя нiколи не дивувалася з такоi зустрiчi: чи то й вона вважала ii за звичайне явище, чи просто не звертала на це уваги.

Сестра Катря остаточно заспокоiла хорих.