Я (Романтика)

Тут були партiйнi, безпартiйнi, анархи, слюсарi, токарi, метранпажi i були, як казала Майя: радбури, комбури, комфутури, пролетури, в «останнiй стадii» i вiд манiкюрш: так, взагалi. Майя оглядала з командноi висоти санаторiйну зону й шпурляла:

– «Тут звалено союзну вiнегрету». Потiм вона говорила, що, коли б ii спитали: «хто це там живе?» – вона б i справдi не найшла вiдповiдi. – «Хто ж? Звичайно, люди!» – дражливо подавав анарх. – «Мiй глупенький Савонаролечко! – усмiхалася Майя, нарочито приймаючи його слова за чисту монету.

 – Тобi до твоеi навчальноi вiдповiдi недостае: льорнету, що в нього ти дивився б iз безоднею мудрости на цих людей, i театрально-солоденькоi замашки… Савонаролечко! iй-богу, ти доiсторичний екземпляр!» – Анарх мовчав. – «Ну, чого ж ти мовчиш?» – казала кокетуючи Майя. – «Подивися на моi глазьони… Правда ж, вони блистять на сонцi, як чорнi виноградинки? Ну, признайся!.. Правда ж, я – елястична гадючка, що гладить твое серце мiнiятюрним замшевим язичком? Ну?. .» – i знову Майя негарно всмiхалась. – «Нi, то неправда! То просто цитата з авантюрного роману a? la Тарзан. То… просто… гра фантазii, викликаноi половим зворушенням…» Потiм вона шелестiла своiми довгими вiями, щулила очi й тараторила щось про свою тендiтну фiгурку, що до неi анарх являеться рiзким контрастом, про волохату махновську вольницю, яка мчить по степах диким кошмаром, i питала: – «Правда?» – «Правда»! – кидав вiн, щоб одв’язатись. І тодi ж думав, що з кожним днем t?te-a-t?te з Майею становиться неможливiш.  – «Ну, чого ж ти надувся?» – питала вона. Потiм знову грала своiм негарним смiшком i казала, що перед нею стоiть грiзний образ великого реформатора Савонаролi, i iй не то страшно, не то – не страшно. Тут кокетування переходило своi межi й було вже просто глумом. Анарх знав, що збоку вiн тiльки комiчний, але не перекосити обличчя вiн не мiг, бо й справдi в цей момент йому було неприемно: Майя виводила його з рiвноваги. Остаточно пориваючи з минулим, анарх добре знав, якi сюрпризи чекають його. Але вiн нiколи не припускав, щоб вони так впливали на нього. Власне, в такi хвилини не гнiв на Майю тривожив його, а пiдозрiлiсть. І ця пiдозрiлiсть росла й набирала не абиякоi сили. Перелiм був, власне, недавно, в кiнцi квiтня. Пiсля довгих вагань, пiсля важких безсонних ночей прийшов гарний настрiй i пропала нарештi нудьга, яка не давала йому покою.