Я (Романтика)

– Хi… хi… Тавонароля, – захiхiкав дiдок i полiз до того пенька, що на ньому сидiв анарх.

Анарховi стисло горло спазмами, i вiн пiзнав приплив тваринноi радости: все це, значить, з’ясовуеться просто – вiн гiстерик. Нiчого особливого нема. І нiби боячись, що хтось роздiлить iз ним цю радiсть, вiн навiть хитренько всмiхнувся й опустив голову.

Метранпаж уважно дивився на те мiсце в комишах, де поринув дурень, i мовчав. Дiдок пiдлiз уже i, виставивши гнилi зуби, хiхiкав.

Далi, мов крiзь сон, вiн чув, як Карно говорив про Майю.

Карно питав: вiдкiля вона? Анарх не знае? – І пiдморгнув. Вiн, безперечно, любить (не тiльки цей дiдок) гарних смаковитих дiвчат. Знаете, вiн любить, коли в дiвчини бiлi литки й вона вся пухка. Знаете – ляжеш на неi, i здаеться, що лiг на пуховик.

У такому ж дусi незграбними фразами, цинiчними до безглуздя, метранпаж говорив iз чверть години. Анарх за цей час не промовив жодного слова. Вiн тепер певний був, що все це – примара, що нiякого метранпажа в дiйсностi нема, що завтра вiн прокинеться й буде реготати з себе.

Вiн рiшив покiрно вислухати Карно, свiдомо приймаючи його, як фантом… Можливо, нарештi, вiн сидить десь зовсiм не на луках, а в iзольованому помешканнi. Завтра вiн прокинеться й побачить – нiчого нема!

– Значить, за малинкою ходите?.. Ну, i ходiть!.. З Майi гарна малинка, – говорив метранпаж.

Анарх i на це не реагував. Мов волохата статуя, сидiв вiн на пеньку й дивився собi пiд ноги. – Збоку хiхiкав дiдок.

Потiм вiн пiдвiвся i, похитуючись, пiшов до санаторiйноi зони.

По дорозi вiн зустрiв сестру Катрю.

– Знаете, – сказала вона, – я за нiч проглинула мало не триста сторiнок. Але я не вiдкрила жодноi сторiнки життя. Я думала ранiш, що я мало працюю, а тепер я бачу, що я просто бездарна людина.

Анарх подивився на сестру Катрю й раптом скинувся: Що ж, i вона фантом? – Ах, яка глупота!..

– Слухайте, – звернувся вiн до неi, протираючи очi, – як ви гадаете: я сплю, чи це…

– Що це? – пiдхопила сестра Катря.

– Ах, Боже мiй! Я вас питаю: це сон, що я з вами говорю, чи це дiйснiсть?

Сестра Катря подивилася на свого спiвбесiдника, i вiн iй здався, очевидно, дуже комiчним.

Вона, здаеться, перший раз щиро засмiялась. Сестра Катря взяла анарха за руку, вивела з гущавини, поставила на соняшний бiк i прямо подивилась йому в очi. Звичайно, вона зрозумiла цю виходку, як бажання його трохи пожартувати з нею.

X

Пiсля цiеi сутички – на луках – iз ним скоiлось щось неладне.