Розмисли. Наодинці з собою

Коли ж твiй час настане, зберiгай спокiй духу i вiддай богам щиросерду подяку.

4. Згадай, з якоi пори ти женеш вiд себе цi роздуми, i скiльки разiв, отримавши у богiв вiдстрочку, ти скористався нею. Слiд, врештi-решт, усвiдомити, частиною якого свiту ти е i волею якого правителя свiту ти iснуеш. Знай, що вже покладена межа твого життя, i якщо не скористаешся часом для власноi просвiти, час розчиниться, як зникнеш i ти, i бiльше не повернеться.

5. Пiклуйся про справу, якою зайнятий цiеi митi, щоб виконати ii гiдно римлянина i мужа, з повним сумлiнням, щирiстю, з любов’ю до людей i справедливiстю.

Вiдсторони вiд себе iншi бажання.

Буде щастя, якщо кожну справу виконаеш як останню в своему життi, звiльнившись вiд нерозважностi, пiдiгрiтоi пристрастями, зневаги до велiння розуму, лицемiрства, себелюбства i невдоволення власною долею.

Бачиш, якi невибагливi цi вимоги: кожен, хто iх виконае, буде в змозi досягти блаженного, божественного життя.

Та й самi боги вiд того, хто виконуе це, нiчого бiльше не забажають.

6. То що? Нехтуй, нехтуй собою й далi, душе моя! Адже невдовзi ти вже не зможеш поставитися до себе з належною увагою. Життя взагалi мiнливе, твое життя вже йде до завершення, а ти досi не шануеш себе, але покладаеш свое благоденство у залежнiсть вiд душ iнших людей.

7. Нехай не вiдволiкае тебе те, що впливае зовнi. Видiли собi вiльний час задля того, аби навчитися чогось доброго i припинити блукати без цiлi.

Варто стерегтися також iншоi тяжкоi омани. Адже божевiльнi тi люди, котрi все життя виснажують себе справами, не маючи певноi цiлi, з якою треба було б погоджувати всi прагнення та уявлення.

8. Нелегко знайти когось, хто став би нещасним через неуважнiсть до того, що вiдбуваеться в чужiй душi. Але неминуче буде горе тому, хто не стежить за розвитком своеi власноi душi.

9. Завжди слiд пам'ятати про те, яка натура Цiлого, якою е моя натура, яке спiввiдношення однiеi та iншоi, i якою частиною якого Цiлого е мое ество, а також про те, що нiхто не може перешкодити завжди дiяти i говорити вiдповiдно до натури, частиною якоi ти е.

10. Теофраст, оцiнюючи рiзнi вчинки (оскiльки таке оцiнювання можливе зi звичайноi точки зору), зауважуе як справжнiй фiлософ, що вчинки, навiянi пориваннями, тяжчi, нiж вчинки пiд впливом гнiву.