Фауст

Алхiмiки намагались винайти «камiнь мудрости», що нiбито давав людинi вiчну молодiсть i перетворював усi метали в золото. Адепти – прибiчники, втаемниченi в алхiмiчнi премудростi. Чорна кухня – лабораторiя чи майстерня алхiмiкiв. Червоний лев у термiнологii алхiмiкiв – золото або сiрка, лiлея – срiбло чи ртуть, молода цариця – камiнь мудрости або панацея, цебто лiки вiд усякоi хвороби.

У чорнiй кухнi вiн сидiв,

Замкнувшись iз гуртком адептiв,

І там за безлiччю рецептiв

Чудовний елiксир варив.

З незгiдних речовин червоний лев вчинявся,

Що потiм в лiтеплi з лiлеею вiнчався,

А згодом iх обох ганяв огонь палкий

На шлюбне таiнство з покою у покiй.

І в склянцi ось, блискучiша над перли,

З'являлася цариця молода;

Такий у нас був лiк; а хворi мерли й мерли,

Чи вижив хто – питать шкода.

Із цим-то варивом пекельним,

Ще гiрше од чуми смертельним,

Ми гори й доли цi пройшли.

Десяткам тисяч жертв таке дання давав я,

Вони погинули, а я доживсь безслав'я —

Убивцям чую похвали.

В а г н е р

Навiщо вам про те журитись?

Хiба ж не досить нам трудитись

Ретельно й чесно, так, як нас

Учили вчителi в свiй час?

Коли ти хлопцем батька поважаеш,

Його науку радо приймеш ти;

Коли ти мужем скарб той умножаеш,

То син твiй зможе бiльше досягти.

Ф а у с т

Блаженний той, хто ще надiю мае

На свiт зiрнуть iз цього моря тьми!

Бо треба нам, чого не знаем ми,

Що знаемо – з того пуття немае.

Та годi, годi сумувать

Такоi гарноi години!

Поглянь, як в сяевi прощальному блищать

Окучерявленi хатини…

Заходить сонце; гасне день у нас;

Десь iнший край ще оживить та сила.