Фауст

Бодай тобi зрадне кохання! Бодай тебе в пекла стихiю!

Я кляв би iще чимсь гiршим, але, на жаль, не вмiю!

Ф а у с т

Який це дрiк тебе вджигнув?

Чого це ти так чудно кривиш морду?

М е ф i с т о ф е л ь

Раднiший я продатись чорту,

Коли б я сам не чортом був!

Ф а у с т

Тобi цей сказ якось не личить.

Та що ж могло тебе так спантеличить?

М е ф i с т о ф е л ь

Та що? Убiр, що Гретхен я дiстав,

Пiп загребущий одiбрав!

Побачила ту штучку мати

І зразу стала потерпати:

Тонкий у неi аж надто нюх,

Весь нiс просяк молитовника дух, —

Обнюхуе i се, i те,

Чи воно грiшне, чи святе,

А що вже убiр – то й видом видать,

Що не яка в нiм благодать.

Доню! – рече – неправе добро

Душу бентежить, збурюе кров.

Божiй матерi його вiддаймо,

На манну небесну уповаймо!

А Гретонька закопилила губи:

Дарованому коню та див?ться в зуби?

Той, певно, Бога в душi мав,

Хто iй ту цяцю пiдослав…

Та мати священика приводить,

Той скоро справi кiнця доходить,

Сподобався йому дарунок.

Добре, глаголе, есте вчинили!

Хто алчнiсть боре, той Господу милий.

А в нашоi церкви добрий шлунок,

Вже скiльки царств вона пожерла,

А ще з переiду не вмерла[60 - А в нашоi церкви добрий шлунок, / Вже скiльки царств вона пожерла, / А ще з переiду не вмерла… – Вислiв, запозичений iз антикатолицькоi полемiчноi лiтератури доби Реформацii.]:

Тiльки церква, моi любi дiти,

Може неправе добро стравити…

Ф а у с т

Та нi: евреi i царi

Також до того штукарi.

М е ф i с т о ф е л ь

Взяв пiп пояс, ланцюжок, кiльце

От буцiмто полова все це,

Чи там подякував, чи нi,

Мов за горiшки тi дрiбнi,

Пообiцяв в небесах награду —

Й залишив маму вельми раду.

Ф а у с т

А Гретхен?

М е ф i с т о ф е л ь

Та собi сидить,

Не зна, небога, що робить,

Думае про убiр – аж до слiз,

Ще бiльш про того, хто принiс.

Ф а у с т

Їi журба менi докiр.

Добудь iй зараз новий убiр!

Той перший був ii не варт.

М е ф i с т о ф е л ь

Авжеж, тобi усе за жарт!

Ф а у с т

Роби, як я кажу, i край!

Їi сусiдку поеднай!

Ти ж не макуха – чортом будь,

Таки убiр iй роздобудь!

М е ф i с т о ф е л ь

Я слухаю, мостивий пане!

Ф а у с т виходить.

Цей закоханець навiсний,

Хай сонце, мiсяць, зорi – все дiстане,

Розвiе все на втiху дорогiй.

У СУСІДНІМ ДОМІ[61 - Написано до 1775 р.