Енн з Острова

Вона хотiла зустрiти Енн в темрявi, бо страшенно боялася, що розплачеться вiд щастя – вона, сувора, стримана Марiлла, яка не схвалювала жодний вияв емоцiй. Панi Лiнд була вiдразу за нею, повна й життерадiсна, як матрона. Любов, про яку Енн розповiдала Фiл, оточила й солодко огорнула ii. Нiщо, зрештою, не зрiвняеться, зi старими зв’язками, старими друзями, старими Зеленими Дахами! Як блищали в Енн очi, коли вона сiдала за стiл, заставлений стравами, якi рум’янi були в неi щоки, який дзвiнкий був ii смiх! І Дiана залишалася на нiч.

Як в старi часи! І сервiз з пуп’янками троянд прикрашав стiл! Марiлла перевершила саму себе.

– Ви з Дiаною, гадаю, тепер всю нiч проговорите, – саркастично сказала Марiлла, коли дiвчата пiдiймалися сходами нагору. Марiлла завжди була саркастична, коли зраджувала свою природу.

– Так, – весело пiдтвердила Енн, – але спочатку покладу Девi спати. Вiн наполягае.

– Ще б, – сказав Девi коли вони йшли коридором. – Я хочу знову молитися з кимось. Молитися самому нецiкаво.

– Ти не молишся, сам, Девi.

Бог завжди з тобою й чуе тебе.

– Ну, але ж я Його не бачу, – заперечив Девi. – Я хочу молитися з кимсь, кого я бачу, але тiльки не з панi Лiнд i не з Марiллою!

І все ж, перевдягнений у сiру фланелеву пiжаму, Девi не дуже поспiшав починати. Вiн став перед Енн, переставляючи ноги, з нерiшучим виглядом.

– Ходи, мiй хлопчику, вставай на колiна, – сказала Енн.

Девi пiдiйшов i поклав голову Енн на колiна, але на колiна не став.

– Енн, – сказав вiн приглушеним голосом.

 – Я все-таки не хочу молитися. Я вже рiк не можу молитися. Я… я не молився нi вчора, нi позавчора.

– Чому ж, Девi? – лагiдно спитала Енн.

– Ти… те не розiзлишся, коли я тобi скажу? – благальним тоном спитав Девi.

Енн посадила фiгурку в сiрiй фланелi собi на колiно й прихилила його голову собi на плече.

– Хiба я коли-небудь «злилася», коли ти менi щось розповiдав, Девi?

– Нi, нiколи. Але ти засмучуешся, а це ще гiрше. Тобi буде дуже сумно, коли, я скажу, Енн – i, напевно, соромно за мене.

– Ти зробив щось погане, Девi, i тому не можеш молитися?

– Нi, не зробив – поки. Але хочу.

– Що, Девi?

– Я … я хочу сказати погане слово, Енн, – пробелькотiв Девi з неабияким зусиллям. – Я чув, як хлопець, який працюе в пана Гарiсона, сказав його минулого тижня, i вiдтодi весь час хочу його сказати – навiть коли вiдмовляю молитви.

– Тодi скажи його, Девi.

Девi здивоване пiдняв розчервонiле обличчя.

– Але ж Енн, це ДУЖЕ погане слово.