Енн з Острова

Вже нiхто не вiрить, що це залицяння коли-небудь до чогось приведе.

– На мiсцi Теодори я б його трохи пiдiгнала, – сказала панi Лiнд. І не було жодного сумнiву, що так вона б i зробила.

Був також i лист вiд Фiл, цiлком в ii дусi, весь про Алека й Алонсо, що вони сказали й що вони зробили, i як вони виглядали, коли ii побачили.

«Але я далi не можу вирiшити, за кого вийти», – писала Фiл. «От якби ти приiхала й вирiшила за мене! Хтось мусить. Коли я побачила Алека, у мене серце частiше забилося, i я подумала: «Вiн може бути тим самим».

А тодi прийшов Алонсо, i мое серце знову забилося частiше. Тому на серцебиття покладатися не можна, що б не писали в романах. Але твое серце, Енн, не забилося б швидше нi вiд кого, крiм Чарiвного Принца, чи не так? А з моiм щось явно не так. Як би я хотiла, щоб ти буша тут! Сьогоднi падае снiг, i я в захватi. Я так боялася, що в нас цього року буде зелене Рiздво, я це просто ненавиджу. Знаеш, коли все сiро-буре й мокре навколо, називаеться ЗЕЛЕНЕ Рiздво! Не питай мене, чому. Як каже лорд Дандрерi, «е речi, яких нiкому не збагнути».

Енн, з тобою бувало таке, що ти сiла на трамвай, а тодi згадала, що не маеш зi собою грошей на проiзд? Зi мною таке на днях сталося. Дуже неприемно. Я мала зi собою п’ять центiв. Я думала, вони в лiвiй кишенi пальта. Коли я сiла, то вирiшила iх дiстати. Але iх там не було. Я вся похолола. Я перевiрила другу кишеню. Там теж нема. Знов холод по спинi. Тодi перевiрила у внутрiшнiй кишеньцi. Пусто. Холод побiг вверх i вниз.

Я зняла рукавицi, поклала на сидiння й знову пройшлася по всiх кишенях. Грошей там не було. Я встала, вся обтрусилася й подивилася на землю. У трамваi було повно людей, якi поверталися додому з опери, i вони всi витрiщилися на мене, але я на таке в той момент не зважала.

Але я не могла знайти грошей на проiзд. Я вирiшила, що, очевидно, поклала iх до рота й випадково проковтнула.

Я не знала, що робити. Кондуктор зупинить трамвай i ганебно попросить мене зiйти? Чи зможу я його переконати, що я лише жертва власноi неуважностi, а не безпринципна iстота, яка обманом хоче безплатно проiхатися? Як же я хотiла, щоб Алек й Алонсо були там.

Але iх не було, саме тому що я цього хотiла. Якби не хотiла, iх там була б дюжина. І я не могла вирiшити, що сказати кондуктору, коли вiн пiдiйде. Як тiльки в мене в головi вибудовувалося хоч одне речення пояснення, менi починало здаватися, що нiхто в таке не повiрить i я мушу придумати щось iнше.