Енн з Інглсайду

Вона саме стояла бiля вiкна й спостерiгала, як з моря пiдкрадався густий туман, простягаючись на освiтленi мiсяцем дюни та гавань, у бiк довгоi вузькоi долини, яка розкинулася в пiднiжжi Інглсайду, де й розташувалося мiстечко Глен Сент Мерi.

– Прийти наприкiнцi важкого робочого дня й зустрiти тебе! Ти щаслива, Еннiша з Енн?

– Щаслива! – Енн нахилилася й вдихнула аромат яблуневого цвiту з квiтучих гiлочок, якi Джем поставив у вазу на ii туалетний столик. Вона вiдчувала любов, якою ii оточили з усiх сторiн.

 – Гiлберте, любий, добре цiлий тиждень побути Енн iз Зелених Дахiв, але в сотнi разiв краще повернутися назад i стати Енн з Інглсайду.

ІV

– Категорично нi, – сказав лiкар Блайт таким тоном, що Джем одразу усе зрозумiв.

Джем знав, що шансiв на те, що татко змiнить думку чи що мама спробуе його вмовити, немае. Було очевидно, що тут мама з татком були заодно. Карi очi Джема потемнiли вiд лютi та розчарування, коли вiн дивився на своiх жорстоких батькiв… вiн втупився в них… навiть ще сердитiше, коли вони, нехтуючи його поглядами, продовжували вечеряти, наче нiчого й не сталося.

Звичайно, тiтка Мерi Марiя помiтила його погляди… нiщо не сховаеться вiд ii сумних блiдо-блакитних очей… але здавалося, це ii тiльки розсмiшило.

Бертi Шекспiр Дрю грався з Джемом пополуднi. Волтер пiшов до старого Будинку Мрii, погратися з Кеннет та Персiс Фордами, а Бертi Шекспiр розповiв Джему, що всi хлопцi з Глена пiшли до Гарбоу Маус того вечора, подивитися, як капiтан Бiлл Тейлор робить його кузену Джо Дрю тату змii на руцi.

Вiн, Бертi Шекспiр, збирався пiти, то чом би й Джемовi не вирушити з ним? Було б весело. Джему та iдея засiла в головi, так не терпiлося пiти, аж тут йому сказали, що про таке не може бути й мови.

– З багатьох причин, – пояснив тато, – тобi ще не можна йти так далеко, аж у Гарбоу Маус з тими хлопцями. Вони ж повернуться пiзно, а тобi, сину, потрiбно бути в лiжку о восьмiй.

– Мене в дитинствi щовечора посилали спати о сьомiй, – промовила тiтка Мерi Марiя.

– Мусиш почекати, коли пiдростеш, Джем, перш нiж увечерi так далеко вiдходити вiд дому, – сказала мама.

– Ви те саме казали минулого тижня, – обурено закричав Джем. – Я уже дорослий! Ви думаете, що я дитина. Бертi йде, а ми з ним одного вiку!

– Всi хворiють кором, – похмуро вiдповiла тiтка Мерi Марiя. – Ти можеш пiдхопити кiр, Джеймсе.

Джем ненавидiв, коли його кликали Джеймсом. А вона так робила завжди.