Енн з Інглсайду

А на снiданок маленький Джем поласуе своiми улюбленими мафiнами.

А тодi пролунав ще один телефонний дзвiнок… цього разу вiд Гiлберта, який сказав, що з Гарбоу до мiськоi лiкарнi привезли немовля з серйозними опiками, i щоб на нього до ранку не чекали.

Енн виглянула у вiкно й кинула вдячний погляд на свiт, перш нiж пiти спати. З моря дув холодний вiтер. Пiд освiтленими мiсячним сяйвом деревами Впадини котилася нiчна радiсть. Енн уже навiть могла смiятися… за тим смiхом крився трепет… вiд панiки, яка нахлинула на них годину тому, абсурдних пропозицiй тiтки Мерi Марii й жахливих спогадiв.

Їi дитятко – в безпецi, а Гiлберт зараз веде боротьбу за ще одне дитяче життя… Любий Боже, допоможи йому… i тiй матерi… i усiм мамам, де б вони не були. Нам так потрiбна допомога, чуйнi й люблячi серця, розум, який вестиме нас, любов i розумiння.

Доброзичлива нiч огорнула у своiх володiннях Інглсайд й усiх навколо, навiть Сьюзан… яка вiдчувала, що хотiла б зараз залiзти в якийсь гарний i тихий сховок й нiколи звiдти не вилазити, засинала пiд дахiвкою, що стала ii прихистком.

VII

– У нього буде велика компанiя…вiн сам не залишиться… нас четверо… i ще приiдуть моi племiнниця i племiнник з Монреаля. Хтось говорить, а хтось робить.

Огрядна й весела панi лiкарка Паркер широко посмiхнулася до Волтера… який невпевнено усмiхнувся у вiдповiдь. Вiн ще не мiг визначити, незважаючи на цi усмiшки й доброзичливiсть, подобаеться йому панi Паркер чи нi. Якось ii було забагато. А от лiкаря Паркера вiн любив.

А щодо «нас чотирьох», племiнницю та племiнника з Монреаля – вiн iх нiколи не бачив. Лоубрiдж, мiсце, де жили Паркери, розташувалося за шiсть миль вiд Глену, Волтер там нiколи не був, а пан лiкар та панi лiкарка Паркери та пан лiкар та панi Блайт частенько навiдувалися одне до одного. Тато з лiкарем Паркером були чудовими друзями, хоча у Волтера, як i колись, складалося враження, що мама добре справлялася й без панi Паркер. Навiть у шiсть рокiв Волтер, як усвiдомила Енн, помiчав те, що iншим дiтям було зовсiм невидиме.

Волтер також не був певен, чи справдi хоче поiхати в Лоубрiдж. Деякi вiзити були неймовiрнi! Подорож в Ейвонлi… ох, як то було весело! А нiч з Кеннет Фордом у старому Будинку Мрii була ще веселiшою! Хоча навряд чи ту подорож можна було назвати вiзитом… Будинок Мрii завжди здавався другим домом для маленького дитинчати з Інглсайду. Але поiхати в Лоубрiдж на цiлих два тижнi серед незнайомцiв – це зовсiм iнша справа.