Будинок Мрії Енн

Корнелiя дiлить людей на два типи – тих, хто знае Йосифа, i тих, хто не знае. Якщо людина сходиться з тобою в поглядах, i мае подiбнi смаки й почуття гумору – значить, ви належите до тих, хто знае Йосифа.

– О, я зрозумiла, – сказала Енн, на яку раптом пролилося свiтло. – Я це називала – i все ще називаю «спорiдненi душi» в лапках.

– Точно, так, – погодився Капiтан Джим. – Оце ми i е, що б ЦЕ не було. Коли ви сьогоднi зайшли, панi Блайт, я сказав собi: «Так, вона знае Йосифа». І добре, що так, бо iнакше ми не могли б насолоджуватися товариством одне одного.

Як на мене, то люди, якi знають Йосифа – сiль землi.

Мiсяць щойно пiднявся, коли Енн з Гiлбертом пiшли провести своiх гостей до дверей. Чотири Вiтри починали ставати мрiею, чарiвною гаванню, в якiй нiколи не може лютувати буря. Верхiвки осокорiв вздовж пiд’iзноi алеi, високих i темних, нiби вбраних в сутани, бралися срiблом.

– Завжди любив осокори, – сказав Капiтан Джим, махаючи на них довгою рукою. – Дерева принцес. Тепер вони вийшли з моди.

Люди скаржаться, що в них сохнуть верхiвки й вони втрачають вигляд. Може й так – якщо тiльки кожного року не ризикувати власною шиею та лазити кожноi весни по драбинi, щоб iх обстригти. Я завжди iх обстригав для панi Елiзабет, тому ii осокори мали охайний вигляд. Вона iх особливо любила. Їй подобалося, якi вони гордi й показнi. ВОНИ не братаються з кожним Томом, Дiком i Гаррi. Клени – то просто компанiя, панi Блайт, а осокори – високе товариство.

– Яка гарна нiч, – сказала панi докторова, сiдаючи в бричку.

– Ночi переважно гарнi, – сказав Капiтан Джим. – Але я от дивлюся на мiсячне сяйво над Чотирма Вiтрами й гадаю, що ж залишаеться для неба. Мiсяць мiй великий друг, панi Блайт. Я його люблю, скiльки себе пам’ятаю. Коли я мав вiсiм рокiв, то заснув у саду одноi ночi, i нiхто не зауважив. Я прокинувся серед ночi й перелякався до смертi. Якi тiнi, якi дивнi звуки! Не смiв i ворухнутися. Тiльки припав до землi й пищав, як мишка. Здавалося, що на свiтi крiм мене одного бiльше нiкого нема.

А тодi раптом я побачив мiсяць, який заглядав на мене крiзь гiлки яблуньки, просто як старий друг. І менi зразу стало спокiйнiше. Встав i пiшов у дiм, вiдважний, як лев, дивлячись на мiсяць. Не одну нiч я спостерiгав за ним з палуби свого корабля, у далеких морях. Чому ви ж менi не кажете нарештi закрити рота на замок i йти додому?

Смiх i побажання доброi ночi затихли. Енн з Гiлбертом обiйшли сад, тримаючись за руки.