Хлопчики Джо

Поза сумнiвом, Лорi, як i Емi, належав до першого типу людей. Тож iхне життя разом було для обох чимось на зразок прекрасноi поеми – не тiльки гармонiйне й щасливе, а й сповнене високих прагнень, широкоi благодiйностi.

Усе в iхньому будинку вирiзнялося скромною красою й комфортом. Господар i господиня любили мистецтво, тож у них гостювали представники найрiзноманiтнiших творчих професiй. Лорi й сам багато вправлявся в музицi i заохочував до цього юних музикантiв, всiляко пiдтримуючи iх.

Емi протегувала честолюбним молодим художникам i скульпторам. Їi власнi заняття додавали радостi, коли пiдросла дочка й роздiлила з нею це захоплення. Емi доводила своiм життям, що жiнки можуть бути вiрними дружинами й матерями, не жертвуючи при цьому талантом, дарованим iм як для iхнього розвитку, так i блага iнших.

Сестри добре знали, де шукати господинь. Джо вiдразу попрямувала до спiльноi студii обох мисткинь.

Час, здавалося, зупинився для Емi: щастя допомагало iй зберiгати красу молодостi, а багатство дало свiтський лоск, набути якого вона так прагнула в дитинствi та юностi. Струнка й велична, ця жiнка була прикладом того, як простота може стати елегантнiстю завдяки смаку, з яким вибираеться сукня, й витонченостi, з якою ii носять. Якось одна зi студенток сказала парадоксальну фразу: «Інколи здалеку я не можу прискiпливо роздивитися вбрання панi Лоуренс, але знаю напевне, що вона найвишуканiше, нiж у всiх iнших присутнiх дам».

Емi обожнювала дочку. Це й не дивно, оскiльки краса, про яку вона завжди мрiяла, була – в усякому разi для люблячоi матерi – втiлена в цьому ii молодшому «Я». Бесс успадкувала вiд матерi величну поставу, блакитнi очi, прекрасний колiр обличчя й золотистi кучерi, зiбранi в такий самий класичний вузол на потилицi.

А ще – о! – неймовiрна радiсть для Емi! – в Бесс були красивi, як у батька, нiс i вуста, але по-жiночому витонченi. Сувора простота довгого полотняного фартуха цiлком влаштовувала дiвчину. Вона працювала захоплено, вiдгородившись вiд навколишньоi дiйсностi, як всi справжнi художники, не помiчаючи навiть, з якою нiжнiстю стежать за нею люблячi очi матерi.