Хлопчики Джо

– Залиш мене, королiвський поплiчнику, або я вiдповiм тобi монологом Божевiльноi нареченоi з моiм найкращим «ха-ха»! – крикнула Джозi сердито, дивлячись на нього, наче ображене кошеня. Вiдтак зробила чудовий реверанс i, мелодраматично оголосивши: «Екiпаж панi Воффiнгтон подано!», пiшла вниз схiдцями веранди, з величним видом тягнучи за собою червону шаль Дейзi.

– До чого ж вона кумедна, правда? Як менi нудно було б тут без цiеi дiвчинки. Якщо вона коли-небудь стане манiрною, я втечу. Тож, дивiться, не губiть ii талант у зародку, – сказав Теддi, похмуро поглядаючи на Демi, який, сидячи на сходах, робив якiсь стенографiчнi записи в блокнотi.

– Ви з Джозi – пара скакунiв, i потрiбна сильна рука, щоб вами правити. Проте менi це заняття навiть подобаеться. Джозi варто було б бути моею дитиною, а Робу – твоею, Мег. Тодi в «голуб’ятнi» панував би повний спокiй, а в моему домi все було б догори дригом. Ну, а тепер, гадаю, менi варто пiти й розповiсти новини Лорi. Ходiмо зi мною, Мег. Невелика прогулянка пiде нам обом на користь, – Джо начепила на голову солом’яного капелюха Теддi й пiдхопила сестру пiд руку, рушила до Парнасу, залишивши Дейзi стежити за кексами, Теддi миритися з Джозi, а Тома й Нен – псувати настрiй своiм пацiентам наступну чверть години.

II. Парнас

– Палац справдi вiдповiдае своiй назвi, – вкотре завважила Мег, коли вони з Джо пiдiймалися схилом до бiлоколонноi будiвлi.

До того ж у той день всi богинi мистецтв були вдома: гостей зустрiли живi картини й звуки, що напрочуд пiдходили для житла муз.

Проходячи повз вiдчинене вiкно, сестри зазирнули в бiблiотеку, де головували Клiо, Каллiопа й Уранiя. Мельпомена й Талiя розважалися у великiй вiтальнi, де кiлька молодих людей танцювали та проводили репетицiю новоi п’еси. Ерато гуляла в саду зi своiм коханим, а у великiй залi сам Феб диригував злагодженим хором.

Аполлоном був наш старий друг Лорi. Його перша молодiсть вiдiйшла в минуле, але краса та доброта нiкуди не подiлися.

Час перетворив свавiльного хлопчика на благородного зрiлого чоловiка. В його життi були печаль i радiсть, невдачi й успiхи. Це допомогло сформувати характер, а втiлення в життя побажань дiдуся стало обов’язком, який вiн виконував з особливою ретельнiстю.

Деяким людям корисно жити в достатку – вони розцвiтають пiд променями сонця. Іншим потрiбна тiнь – тодi вони, немов твердi плоди, стають м’якiшими, особливо пройшовши крiзь пору морозiв.