Хлопчики Джо

Але Тед випустив парфянську стрiлу, коли, вiдступаючи в повному бойовому порядку, вiдповiв з найдоброчиннiшим виразом обличчя:

– Покора командирам – найперший обов’язок воiна.

Джозi кинулася за ним, бажаючи використати свiй жiночий привiлей i залишити за собою останне слово, але так i не вимовила тих фраз, якi вертiлися в неi на язицi, бо в зал, крокуючи через двi сходинки, пiднявся з саду дуже засмаглий молодий чоловiк у синьому костюмi, жваво вигукуючи: «Гей, на суднi! Де вся команда?».

– Емiль! Емiль! – закричала Джозi, а в наступну мить до них пiдлетiв i Теддi, тож недавнi вороги завершили сутичку, об’еднавшись, щоб весело вiтати дорогого гостя.

Кекси було забуто, й, схопивши кузена пiд руки, Джозi й Теддi потягнули його, немов два маленьких буксири чудове торгове судно, у вiтальню. Там Емiль перецiлував усiх жiнок i потиснув руки всiм чоловiкам, крiм свого дядька – його вiн обiйняв за старим добрим нiмецьким звичаем, на велику втiху всiм, хто спостерiгав за цiею сценою.

– О, я не сподiвався вже, що менi вдасться вiдбути з корабля сьогоднi, але вдалося, тож взяв курс прямо на старий Пламфiлд.

Але там нi душi, тож я вiдчалив, став за вiтром i пiшов на Парнас, а тут ви всi до одного. Нехай Господь благословить вас! Як я радий всiх вас бачити! – вигукнув молодий моряк з широкою усмiшкою. Вiн стояв перед ними, широко розставивши ноги, нiби все ще вiдчував пiд ногами хитку палубу.

– Тобi слiд було сказати «сiм футiв вам всiм пiд кiлем», а не «нехай благословить вас Господь».

Емiлю, це зовсiм не морський вираз! О, як приемно ти пахнеш смолою й корабельними знаряддями! – сказала Джозi, вдихаючи з великим задоволенням свiжий морський запах, який вiн принiс iз собою.

Емiль був ii головним фаворитом серед всiх кузенiв, а вона – його улюбленицею. Тому не могло бути сумнiвiв, що для неi в вiдстовбурчених кишенях його синьоi куртки знайдуться неабиякi скарби.

– Стоп, мiй морський вовк! Дозволь менi кинути лот, перш нiж ти упiрнеш, – засмiявся Емiль, утримуючи дiвчинку однiею рукою, бо здогадався, чому вона так нiжно погладжуе його кишеню.

Вiдтак почав витягувати коробочки й пакетики, пiдписанi iменами тих, кому вони призначалися. Вiн вручав iх друзям i рiдним з вiдповiдними заувагами, якi викликали смiх i коментарi у вiдповiдь: Емiль був ще тим дотепним юнаком!

– Ось трос, який хвилин п’ять утримуватиме наш маленький буксир на мiсцi, – сказав вiн, надягаючи красиве намисто з рожевих коралiв на шию Джозi.