Глибше, ніж секс

– Так пiд що тебе так ковбасило?

– «Twenty One Pilots», – вiдповiв хлопець i стримано додав: – Тут холодно, тому я готовий таки дозволити тобi послухати цю пiсню зi мною але в теплому кампусi.

– Ахах, ого, який добрий, – здивованим тоном вiдповiла я. – Ну, ходiмо.

Я рушила вперед, високо пiднявши голову. Хлопець поплентався за мною.

На той момент у сучаснiй студентськiй iдальнi, названiй тепер «кампусом», уже назбиралося вдосталь людей, але я швидко зайняла нам мiсце за високим столиком iз барними крiслами, трохи далi вiд прилавка з iжею.

Ми сiли, поклавши рюкзаки на колiна, Денис швидко оглянув мое обличчя i спитав:

– Ти взагалi як пiсля тiеi ночi? Бачу, рани вже наче заживають…

– Так, все добре, ще раз дякую тобi, – вiдповiла я, потерши пальцями слiд вiд удару, про який дотепер навiть не згадувала.

– Звертайся, – знизив плечима хлопець.

– Ммм… Ми будемо продовжувати цю безглузду розмову чи, може, ти таки даси менi послухати пiсню? – не вгамовувалась я.

– От дiдько, а я так хотiв поговорити, – опустивши голову, iз награним сумом вiдповiв хлопець.

Я широко всмiхнулася та з переможним поглядом розвела руками.

Ми слухали «Twenty One Pilots», а потiм уже все пiдряд, я не пам’ятаю навiть що, бо мене наче кудись вiднесло. Тепер я бачила за вiкном зовсiм не осiнь i не похмурих студентiв – тепер вони були настiльки сiрими, що колiр асфальту повнiстю поглинув iх у свiй спектр. З уяви виринали кольоровi кола, i я вiдчувала кач. Цiкаво, чи вiдчувае хлопець те саме? Це вiдчуття приходить так плавно, наче хтось, як от гучнiсть динамiкiв, надае йому сили.

Ось ти чуеш музику, а тодi ще трохи, й вона вже шкребеться в твоiй груднiй клiтцi, а потiм i не помiчаеш, як починае тупати у такт твоя нога, i ось нарештi мелодiя повертаеться назад до голови, i ти рухом хвилi пливеш головою вперед-назад, а тепер вправо-влiво. І в кiнцi таке приемне вiдчуття, що ти, наче зефiр, така м’яка, а рухи твоi – плавнi, довгi, i голова, наче легка кулька.

Моi кольоровi кола враз вибухнули й зникли вiд удару в плече.

Я швидко обернулася – навушник знову полетiв додолу – i побачила бiля себе дiвчину з фiолетовим волоссям.

– Камоон! Навiщо тобi очi? – роздратовано крикнула я. Але дiвчина нiчого не вiдповiла i, зверхньо глянувши на мене, продовжила смiятися зi своiми друзями. «От сучка», – подумалося. Денис вороже подивився на дiвчину з фiолетовим волоссям, але не сказав нiчого. Ось так жорстоко нас iнколи вибивають iз зони комфорту.