Глибше, ніж секс

Напевне, кожному знайоме це вiдчуття: коли твiй розум уже десь в iдеальному для тебе мiсцi, коли можеш вiдпочити, не думаючи нi про що, лише спостерiгати за малюнками, якi створюе твоя бурхлива уява, i навiть якщо вона насправдi не така вже й бурхлива, все одно в цю мить вона подаруе рясний дощ. І коли тебе, наче блискавкою, вибивають з неi, ти втрачаеш свiтло. Повертаешся назад до темряви реальностi i ненавидиш цю блискавку, не здогадуючись, що вона була порятунком, адже потiм з’явиться веселка.

Я подивилася на Дениса й помiтила, що сiра погода нанесла на його обличчя великi кола пiд очима – вiн виглядав втомленим i задуманим.

Щось сьогоднi з ним було не так… Сонце знову на декiлька днiв зникло, забравши з собою блиск його темного волосся та грайливi очi з хитрим поглядом. Я не люблю питати в людей, що сталося – тим бiльше, що ми були малознайомi – тому зробила вигляд, що нiчого не помiтила.

– Ну що, будемо йти? – запитала я.

– Окей, як тобi музика? – кинув хлопець.

– Я чекатиму скрiн цих пiсень, – щиро посмiхнувшись, сказала я.

Вiн здивовано подивився на мене, знову нiчого не сказавши.

Ми виходили з кампусу, начепивши рюкзаки на плечi, подолали три сходинки й попрямували кудись вперед. Я подивилась у вiкно й зловила на собi погляд тiеi фiолетововолосоi дiвчини. Вона досi смiялася поруч iз друзями. Попри те що вона смiялася, очi в неi мали вiдтiнок iншоi, прихованоi емоцii. Ми пiдiйшли до роздорiжжя, i я, трохи пом’явшись, мовила:

– Окей, менi налiво, побачимось, – нiяково кинула я, махнула рукою i пiшла у свою сторону.

– Ти не подзвонила менi, – вiдповiв Денис, але я вже вiддалялася вiд нашоi точки прощання, зробивши вигляд, що не почула тих слiв. Та як же я в бiса повинна була йому подзвонити?

Я знову пiшла додому через парк, вiн зараз був як нiколи гарний: такий осiннiй, у теплих кольорах, а закутанi в шарфи люди надавали йому особливого затишку. Вздовж рiвноi брукiвки гуляли пари. Вони трималися за руки, скорiш за все, тому, що було холодно, а це найпростiший спосiб виявити любов, хоч, змушена визнати: коханням вiд них все одно вiяло.

Менi приемно бачити людськi пари. Приемно знати, що люди знайшли один одного в цьому великому свiтi. І навiть якщо не знайшла я – знайшли iншi, тому цього менi було достатньо, щоб у серцi трохи потеплiшало. Ви лише уявiть, як круто мати таку ж людину, як ти, лише протилежноi статi, таку ж душу, яка iдеально доповнюе твою, як правильно пiдiбраний пазл.