Глибше, ніж секс

Вона кричить, а в мене сльози ледь не течуть вiд смiху. Захисна реакцiя чи iстеричний смiх – називайте, як хочете, але, чорт, це було так смiшно й страшно водночас! Пройшло чимало рокiв, але цей дитячий недолiк залишився зi мною, хоч недолiком вiн менi вже не здавався. Це допомагало ставитися до проблем легше та зi смiхом. Коли на тебе кричать, важко щось змiнити, а криком у вiдповiдь ти лише розпалиш вiйну, тому залишаеться просто смiятися, i who cares?

Менi важко було злитися, коли хлопець був поряд. Вiн смiшив мене навiть коли дратував.

І я не встигла помiтити, чи була в мене осiння депресiя. Напевне, завдяки йому я опинилася поза зоною ураження. Я була рада, що в новому мiстi в мене так швидко з’явилися знайомi, хай то нав’язливий чувак чи алкоголiчка з синцями та купою невирiшених проблем, все ж хоч якiйсь люди. Я була не сама, i це не могло не тiшити.

– Мм, смачна кава, дякую, – посмiхнулася я.

Хлопець кивнув у вiдповiдь.

– Звiдки ти iхав того дня, коли врятував мене? – запитала я.

Хлопець спохмурнiв i я зрозумiла, що запитання не з приемних.

– Ну, я ж не мiсцевий, додому катався, – вiдповiв Денис.

Напевне не варто продовжувати розпитувати його. По людях видно, коли вони не хочуть говорити, тому я перевела розмову.

– А ти чому не пiшов в унiвер? – поцiкавилась я.

– Власниця квартири зранку приходила по оплату, треба було трохи прибрати й бути вдома.

– О, ти теж винаймаеш квартиру? – нарештi вдалося знайти точку зiткнення.

– Так, винаймаю, – спокiйно сказав хлопець i зробив ковток гiркого напою «для дорослих».

Пiсля цього запала тимчасова мовчанка. Я нервово сьорбнула кави i взялася бiгати поглядом по людях у закладi, шукаючи на iхнiх обличчях теми для розмов. Хлопець задумливо дивився в чашку з кавою i робив маленькi ковтки, наче не хотiв, щоб вона закiнчувалася. Зараз вiн був схожий на поцiновувача вина, який лише змочував губи, плямкав i говорив свiй вердикт. Хлопець наче боявся, що кава закiнчиться, вiн насолоджувався кожною краплею, дозволяючи напою вистигнути, але його це мало хвилювало.

Я думаю, це допомагало йому вiдволiктися вiд зайвих думок. Хiба не прекрасно, коли якийсь час тебе хвилюе лише кава? Вiн ледь торкався губами чашки й заплющував очi, повiльно ковтаючи напiй. Цiкаво було, про що вiн думав у цей момент? Денис поставив горнятко назад у блюдце, забрав тонкi фаланги пальцiв з невеличкого вушка та звiв погляд на мене.

– У нас сьогоднi концерт у «Канавi», буду радий, якщо ти прийдеш. Граемо о 21.