Глибше, ніж секс

00.

– У тебе е гурт? Чому ти не говорив ранiше? – вражено запитала я.

– Ну як гурт, – зам’явся Ден, – просто iнколи бавимося з одногрупниками. Один iз них знае адмiнiв закладу, i, щоб людям не було нудно (а люди не люблять, коли iм нудно, одразу починають якусь маячню витворяти), ми iнколи граемо там майже задарма. Та це, в принципi, не важливо, якщо е хоч якась можливiсть заграти десь, окрiм унiверситетськоi актовоi зали, – знизив плечима хлопець.

– Та це ж круто! Звiсно, я прийду!

– Можеш захопити свою сусiдку-алкоголiчку.

– Окей, я скажу iй.

– Я ж не буду однiею зi стрьомних падруг?

Ми посидiли ще якийсь час, а потiм до Дениса хтось зателефонував.

– Вибач, у мене ще сьогоднi репетицiя перед завтрашнiм виступом, пацани дзвонили, мушу бiгти, – заметушився Денис.

– О, так, звiсно, бiжи, – запевнила я. – Менi теж пора йти прибирати квартиру вiд новоi спiвмешканки, – мовила з вiдчаем.

– Чекатиму тебе сьогоднi о 21:00. Дивися, не провтикай, – суворо нагадав хлопець.

– Я буду, не сумнiвайся, – посмiхнулася у вiдповiдь, одягаючи пальто.

Ми покинули заклад i, попрощавшись, розiйшлися в рiзнi сторони. Я рушила в напрямку зупинки. Тройлейбуси, на щастя, ходили часто, наче це було також пов’язано з виходом сонця на небесну арену, тому менi не довелося довго тупцяти на мiсцi.

Сидiння бiля вiкна були моiми улюбленими ще з дитинства. Батьки завжди тримали iх для мене, а самi сiдали поряд, спостерiгаючи, як я захоплено розглядаю життя за вiкном. Люди такi гарнi, коли не бачать, що за ними спостерiгають.

Саме тому випадковi фотографii виходять такими живими й справжнiми. Саме тому в нас закохуються, коли ми цього не помiчаемо й не бажаемо. Бо ми не стараемося щось для цього зробити, ми такi, як е, i для когось цього достатньо. Люди люблять правду й всюди шукають щиростi.

13

За вiкном тролейбуса гуляли люди. Вони так свiтилися, наче сонце з неба проходило крiзь iхнi тiла. Пора розстебнутих пальт була моею улюбленою. Таким чином ми пускаемо тепло всередину себе, а потiм защiпаемо його гудзиками, щоб не втратити.

Сьогоднi злими й незадоволеними були лише контролери тролейбуса – товстi жiнки, якi ледь протискались у проходах, i спухлими пальцями вiдривали квитки пасажирам. Напевне, вони походять звiдти, звiдки й продавцi масних чебурекiв на вокзалi. Сiмейний бiзнес, чому нi? Жiночки часто бурчали щось на кшталт: «Вiдступiть! Як я повинна тут пройти?!» Вони такi злi, бо товстi або ж iх просто вдома нiхто не трахае.