Енн із Зелених Дахів

Та попри, здавалося б, неймовiрну зайнятiсть у Рейчел Лiнд цiлком вистачало часу, щоб, зручно влаштувавшись бiля вiкна на кухнi, довгими годинами плести товстi бавовнянi ковдри й заразом спостерiгати за дорогою, яка спочатку повертала в долину, а потiм вилася вгору крутим пагорбом. Ковдр уже шiстнадцять – iз шанобливим трепетом у голосi повiдомляли одна однiй ейвонлiвськi господинi.

Слiд зазначити, що мiстечко розкинулося на маленькому пiвостровi трикутноi форми, оточеному з двох бокiв водою, який упирався в затоку Святого Лаврентiя.

Тож всякий, хто прямував до Ейвонлi або виiжджав з нього, не мiг оминути нi цiеi дороги, нi пильного погляду панi Рейчел.

Одного погожого червневого ранку вона так само сидiла за плетивом на своему звичному мiсцi. Тепле, яскраве сонце заглядало у вiкно. Сад на схилi пагорба за будинком уже вбрався в чудову весiльну сукню, щедро оздоблену блiдо-рожевими суцвiттями, над якими дзижчали мiрiади бджiл. Томас Лiнд – скромний трудяга, якого всi в Ейвонлi називали не iнакше як «чоловiк панi Рейчел Лiнд», – сiяв пiзню рiпу за хлiвом.

Те саме мав робити й Метью Катберт на полi бiля струмка, що протiкав неподалiк його садиби Зеленi Дахи.

Панi Рейчел знала це напевно, бо чула iхню розмову з Пiтером Морисоном у магазинi Вiльяма Блера в Кармодi. Звiсно, про рiпу запитав Пiтер, бо Метью Катберт не з тих, хто раптом почне патякати про своi плани.

І ось вiн, Метью Катберт, о пiв на четверту, в буднiй день, не поспiшаючи, прямуе дорогою через долину.

Ой лишенько: та на ньому найкращий костюм i бiла сорочка! Так вiн вбираеться тiльки тодi, коли виiжджае з Ейвонлi. До того ж у кабрiолет, яким користуеться зрiдка, запряжено гнiду кобилу. Отже, шлях дальнiй. Куди? Навiщо?!

Якби це був якийсь iнший чоловiк в Ейвонлi, панi Рейчел знадобилася б хвилина на роздуми, щоб дати вiдповiдь на обидва цi запитання. Але Метью так рiдко виiжджав з дому, що тiльки щось дуже нагальне й незвичайне могло змусити його залишити ферму. Вiн був напрочуд боязкою людиною, й розмовляти з незнайомцями було для нього важким випробуванням.

Тож тiльки зрiдка ейвонлiвцi бачили Метью i в бiлiй сорочцi, i в кабрiолетi. Уся принаднiсть безтурботного вечора для панi Рейчел пропала, адже вона так i не дiйшла якогось висновку.

– Доведеться йти до Зелених Дахiв i все з’ясувати в Мерил, – врештi-решт вирiшила жiнка. – Як таке могло статися, адже вiн нiколи не iздить до мiста в цю пору року та нiколи не iздить у гостi.