Енн із Зелених Дахів

А якщо я познайомлюсь з усiма цими деревами, квiтами, iз садом, зi струмком, то не зможу не полюбити iх.

У мене й так важко на душi, тож не хочу, щоб стало ще гiрше. Менi дуже хочеться вийти – все, здаеться, кличе мене: «Енн, Енн, вийди до нас! Енн, Енн, ми хочемо погратися з тобою!», – але краще не робити цього. Не варто закохуватися в те, вiд чого незабаром тебе вiдiрвуть назавжди, адже так? А як втриматися й не полюбити тут усе, правда? Ось чому я зрадiла, коли думала, що залишуся й нiщо не завадить менi любити тут усе.

Та цей короткий сон минув. Тепер я примирилася з неминучiстю, тож краще не виходити. Інакше, боюся, що не зумiю знову зробити це. Як звуть квiтку в горщику на пiдвiконнi, скажiть, будь ласка?

– Це герань.

– О, не про цю назву йдеться. Я запитую, яке iм’я ви iй дали. Ви нiяк ii' не назвали? Тодi можна менi це зробити? Можна, я назву ii… о, дайте подумати… Боннi… так, таке iм’я пiдiйде… можна менi називати ii Боннi, поки я тут? О, дозвольте менi ii так називати!

– Та заради Бога, називай, менi все одно.

Тiльки який сенс давати iм’я геранi?

– О, я люблю, щоб предмети мали iмена, навiть якщо це тiльки герань. Тодi вони схожi на людей. Ми ж не знаемо: а раптом ця герань ображаеться, коли ii називають просто «герань»? Вам, мабуть, теж не сподобалося б, якби вас завжди називали просто жiнкою. Так, називатиму ii Боннi. Вiд сьогоднi мае iм’я й вишня пiд вiкном моеi спальнi. Я назвала ii Снiговою Королевою – вона така бiла.

Звичайно, це не постiйне ii вбрання, проте завжди можна це уявити, правда?

– Нiколи в життi не бачила й не чула нiчого подiбного, – бурмотiла Мерил, рятуючись вiд цих нестримних тирад втечею до льоху за картоплею. – Дiвчинка справдi цiкава, як каже Ме-тью. Самiй не терпиться дiзнатися, що ще вона розповiсть. А як усе придумуе доладно! Вона, мабуть, i на мене напускае чари, як напустила iх на Метью. Цей його погляд вранцi сказав усе – вiн не передумав. Коли б то, як усi iншi чоловiки вiн говорив словами.

Тодi можна було б вiдповiсти, переконати його. А що робити з чоловiком, який тiльки дивиться?

Коли Мерил повернулася, то знову застала Енн за мрiйництвом. Дiвчинка сидiла, опустивши пiдборiддя на руки, а погляд спрямувавши в небо. Такою Мерил застала ii, коли взялася накривати на стiл.

– Чи можу я взяти кобилу й кабрiолет пiсля обiду, Ме-тью? – запитала Мерил.

Метью кивнув i сумно глянув на Енн.