Енн із Зелених Дахів

Звучить чудово! – сказала Енн мрiйливо. – Цiкаво, вона так само прекрасна, як i ii назва? Щойно ви промовили «прибережна дорога», я вiдразу уявила ii! І «Вайт Сендс» теж гарна назва, але вона менi не так подобаеться, як «Ейвонлi». Бо «Ейвонлi» звучить, як музика. А далеко до Вайт Сендс?

– Вiсiм кiлометрiв. Якщо ти вирiшила не замовкати й на хвилину, то говори, щонайменше, з користю. Розкажи менi все, що ти про себе знаеш.

– О, те, що я знаю про себе, не варто й розповiдати, – гаряче вигукнула Енн. – Якби ж ви дозволили менi розповiсти, як я себе уявляю, вам би це здалося набагато цiкавiшим.

– Нi, з мене досить твоiх фантазiй. Дотримуйся суворих фактiв. Почни з початку. Де народилася й коли?

– Менi виповнилося одинадцять у березнi, – iз зiтханням повiдомила Енн перший факт. – Я народилася в Болiнброцi, це Нова Шотландiя. Мого батька звали Волтер Ширлi, вiн був учителем у мiсцевiй школi. Мою маму звали Берта Ширлi. Волтер i Берта – чарiвно, правда? Як мене тiшать цi красивi iмена! Було б жахливо мати батька на iм’я, скажiмо, Джедедi, так?

– Я вважаю, що не мае значення, як звуть людину, якщо тiльки це порядна людина, – сказала Мерил, вирiшивши, що дiвчинка мае почути альтернативну i, головне, правильну думку.

– Ну, не знаю, – Енн задумливо глянула на неi. – Я одного разу прочитала в книжцi, що троянда пахла б так само солодко, якби навiть називалася по-iншому. Але нiколи в це не повiрю. Хiба могла б вона бути такою прекрасною, якби називалася «будяком» або «капустою».

Гадаю, мiй батько був би хорошою людиною, навiть з iм’ям Джедедi, проте, впевнена, це був би тяжкий хрест для нього.

Моя мама теж вчителювала до замiжжя. Адже чоловiк – це така велика вiдповiдальнiсть. Панi Томас казала менi, що це була пара дiтей, до того ж бiдних, як церковнi мишi. Вони оселилися в маленькому жовтому будиночку в Болiнброцi. Я нiколи не бачила цього будиночка, хоч уявляла тисячу разiв. Наприклад, те, що бiля вiкна вiтальнi вилися в’юнки, перед ганком рiс бузок, а пiд воротами – лiлii.

Так, не забути про муслiновi фiранки на всiх вiкнах, бо саме вони надають будинку вишуканого вигляду.

Саме в такому будиночку я народилася. Панi Томас також сказала, що таких негарних немовлят вона ще нiколи не бачила: шкiра, кiстки, ну ще очi. Зате мама вважала мене надзвичайно красивою. Вона ж може оцiнити краще, нiж бiдна прибиральниця, правда? У всякому разi, я рада, що не розчарувала Їi, адже вона так недовго прожила пiсля пологiв.