Енн із Зелених Дахів

Поки Мерил говорила, обличчя Енн немов освiтилося сонцем: спочатку стерся вираз вiдчаю, потiм з’явився слабкий промiнь надii. Очi ii засяяли, як ранковi зорi. Дiвчинка зовсiм змiнилася, а коли через хвилину панi Спенсер i панi Блеветт вийшли з кiмнати, щоб пошукати якийсь кулiнарний рецепт, за яким та, власне, й прийшла. Енн схопилася й кинулася до Мерил.

– О, панi Катберт, ви й справдi сказали, що, може, дозволите менi залишитися в Зелених Дахах? – шепотiла вона майже беззвучно, немов ця чудова можливiсть могла розвiятися вiд гучного звуку.

 – Ви й справдi це сказали? Чи я тiльки уявила?

– Гадаю, що тобi слiд навчитися тримати свою уяву у вуздi, Енн, а то ти не можеш розрiзняти реальнiсть i фантазii, – ска-зала Мерил сухо. – Так, я справдi це сказала, але нiчого бiльше. Ще нiчого не вирiшено, i можливо, все-таки тебе вiзьме панi Блеветт. Їй ти, безсумнiвно, потрiбнiше, нiж менi.

– Тодi я краще повернуся до притулку, нiж пiду жити до неi, – гаряче вигукнула Енн. – Вона виглядае зовсiм як… як свердло.

Мерил придушила усмiшку, вважаючи, що Енн слiд вiдчитати за такi слова.

– Соромно маленькiй дiвчинцi говорити такi речi про даму, до того ж незнайому, – сказала вона суворо. – Пiди на свое мiсце, сиди тихо й мовчи, як добре вихована дiвчинка.

– Я намагатимуся й робитиму все, що ви скажете. Тiльки залишiть мене у вас! – гаряче просила Енн, слухняно повертаючись на свое мiсце на отоманцi.

Коли того вечора вони знову приiхали в Зеленi Дахи Ме-тью зустрiв iх на дорозi. Мерил ще здалеку помiтила брата, який походжав дорiжкою i безпомилково вгадала причину його занепокоення.

Вона прочитала полегшення на його обличчi, коли вiн побачив iх разом з Енн. Але нiчого не сказала йому, поки вони не пiшли в хлiв на доiння. Там вона коротко виклала йому життеву iсторiю Енн i результати своеi бесiди з панi Спенсер.

– Я б i собаки не вiддав цiй бабi Блеветт, – сказав Метью з незвичайною для нього гарячковiстю.

– Менi вона теж не сподобалася, – зiзналася Мерил. – Але, Метью, або ми вiддамо Енн iй, або нам доведеться залишити ii в себе.

Здаеться, ти вже вирiшив, тодi я теж згодна… або, точнiше, менi доводиться погодитися. Я так довго про це думала, що, здаеться, звиклася з цiею думкою. Менi це видаеться певного роду обов’язком. Я нiколи не виховувала дитину, тим бiльше дiвчинку, тож, гадаю, в мене буде повно турбот. Але я зроблю все, що зможу. Що стосуеться мене, Метью, вона може залишитися.

Сумне обличчя Метью враз полагiднiшало.