Енн із Зелених Дахів

Саме тут зазвичай сидiла Мерил Катберт, якщо вирiшувала вiдпочити, недовiрливо поглядаючи на сонце. Свiтило видавалося iй занадто веселим i легковажним для свiту, який належало сприймати з усiею серйознiстю. Тут сидiла вона й зараз – з плетивом у руках. Стiл позаду неi був накритий до вечерi.

Панi Рейчел ще не встигла як слiд причинити дверi, а вже помiтила всi наiдки на ньому. Та насамперед iй впали в око три тарiлки, наче Мерил чекала, що хтось приiде до чаю разом iз

Метью. Проте посуд був звичайний, не святковий, у креман-цi – тiльки яблучне повидло, а на блюдi – один вид печива, тож очiкуваний гiсть навряд чи був дуже важливою персоною.

Тодi що означали бiла сорочка та гнiда кобила? Панi Рейчел зовсiм розгубилася, не маючи сил розгадати дивовижну таемницю, яка так несподiвано огорнула зазвичай тихi й позбавленi таемничостi Зеленi Дахи.

– Добрий вечiр, Рейчел, – сказала Мерил жваво. – Чудова погода, правда? Сiдай, будь ласка. Як там всi вашi поживають?

Щось таке, що за браком iншого визначення можна назвати дружбою, завжди iснувало мiж Мерил Катберт i панi Рейчел, всупереч – або, можливо, саме завдяки – несхожiсть iхнiх натур.

Мерил була високою аж надто худорлявою жiнкою – ii стан, здавалося, складався з одних кутiв, без жодних заокруглень. У темному волоссi, скрученому в маленький вузол на потилицi, що тримався купи завдяки двом металевим шпилькам, виднiлося кiлька сивих пасом. Вона справляла враження жiнки, яка за будь-який обставин не поступилася б чистим сумлiнням.

Власне, такою вона й була. Хоч iнколи на ii обличчi з’являвся вираз, який недвозначно натякав на вроджене почуття гумору.

– У нас усi здоровi, – сказала панi Рейчел. – Натомiсть мене стривожило, чи, бува, у вас хтось не захворiв, коли побачила Метью в кабрiолетi. Одразу подумалося, чи не поiхав вiн за лiкарем.

Губи Мерил ледь здригнулися в усмiшцi: вона знала, що випробування бiлою сорочкою Метью, кабрiолетом i гнiдою кобилою буде непосильним для сусiдки, тож цей вiзит не став для неi несподiваним.

– О нi, я цiлком здорова, хоч учора в мене дуже болiла голова, – сказала вона. – Метью поiхав на станцiю в Брайт Ривер. Ми беремо на виховання хлопчика iз сиротинця в Новiй Шотландii. Вiн приiжджае сьогоднi вечiрнiм поiздом.

Якби Мерил сказала, що Метью поiхав на станцiю, щоб забрати кенгуру, надiсланого з Австралii, це приголомшило б панi Рейчел значно менше.