Енн із Зелених Дахів

Втiм, щойно лiкар дозволив iй виходити з дому, вона невiдкладно рушила до Зелених Дахiв, щоб з’ясувати, чи правду люди кажуть про сирiтку, яка тут оселилася.

У минулi два тижнi Енн не витрачала даремно й хвилини: вона вже знала кожне дерево й кожен кущик бiля будинку. Також виявила, що за яблуневим садом починаеться стежка до лiсу й пройшлася нею до самого кiнця. А дорогою було на що подивитися. Спочатку шлях лежав уздовж чарiвних вигинiв струмка, потiм через мiсток, вiдтак починалися заростi ялицi, а дикi вишнi стояли обабiч i утворювали склепiння, посплiтавшись мiж собою гiлками.

Ще згодом стежка петляла кутками, густо порослими папоротями, й губилася пiд кронами кленiв i горобин, якi погойдувалися на вiтрi.

Енн подружилася також iз джерельцем в долинi – напрочуд глибоким, чистим i незвичайно холодним. Воно було обкладене гладкими плитами червоного пiсковику, а навколо росли папоротi, схожi на долонi велетiв. За ними був дерев’яний мiсток, який повiв легкi нiжки Енн до порослого лiсом пагорба, де пiд високими густими ялинами та смереками панували вiчнi сутiнки.

Тут росли мiрiади нiжних конвалiй, цих скромних i чарiвних лiсових квiтiв, та де-не-де траплялися блiдi, легкi перелiски, немов душi торiшнiх первоцвiтiв. Тонкi павутинки виблискували мiж деревами, нiби нитки срiбла, а шишки ялин, здавалося, дружньо шепотiлися мiж собою.

Усi цi чудовi подорожi тривали в тi години, коли iй дозволялося погратися. Пiсля повернення Енн засипала Метью та Мерил розповiдями про своi «вiдкриття».

Метью, зрозумiло, не скаржився, вiн слухав все з мовчазною й задоволеною усмiшкою. Мерил спочатку дозволяла всю цю «балаканину», а потiм зi здивуванням зрозумiла, що слухае не з меншим захопленням, нiж Метью. Тодi вона зазвичай поспiшно змушувала Енн «притримати язика».

Коли панi Лiнд нарештi добралася до Зелених Дахiв, Енн блукала садом, роздивляючись буйно порослi трави, яким додало кольорiв червонувате вечiрне сонце. Тож у поважноi жiнки було вдосталь часу для всебiчного звiту про свою хворобу, включно з деталiзацiею кожного больового вiдчуття та кiлькостi ударiв серця при цьому.

Мерил навiть подумала, що грип може залишити незабутнi спомини. Коли всi подробицi були оприлюдненi, панi Рейчел перейшла до обговорення не менш цiкавоi для неi теми, якiй, власне, i присвятила свiй вiзит:

– Я чула дивнi речi про вас iз Метью.

– Гадаю, ти здивована не бiльше, нiж я сама, – пiдтакнула Мерил. – Тiльки зараз починаю приходити до тями.