Енн із Зелених Дахів

Давнiй спогад несподiвано ожив у пам’ятi Мерил. Вона була ще зовсiм маленькою, коли почула, як одна з Їi тiток сказала, звертаючись до iншоi родички: «Шкода, що воно таке непоказне, негарне створiння». Тiльки в п’ятдесят Мерил, нарештi, змогла забути цi слова, що так вжалили ii тодi, а потiм усе життя не давали спокою. Тому вона повела далi вже значно м’якше:

– Я не стверджую, що панi Лiнд вчинила правильно, кидаючи тобi в обличчя тi слова. – Рейчел завжди занадто прямолiнiйна. Але це зовсiм не вибачае твоеi поведiнки.

Вона незнайома жiнка, набагато старша за тебе i до того ж моя гостя – ось три вагомi пiдстави, щоб поставитися до неi з усiею повагою. Однак ти повелася грубо й зухвало, тому… – тут в голову Мерил нарештi прийшла рятiвна iдея покарання – тобi доведеться пiти до неi додому й попросити вибачення.

– Я нiколи не зможу цього зробити, – сказала Енн з рiшучою похмурiстю. – Ви можете покарати мене найжорстокiше, Мерил. Наприклад, замкнути в темному, вологому пiдвалi, де живуть змii й жаби, й тримати там на хлiбi та водi.

Я не скаржитимуся. Але я не зможу попросити вибачення в панi Лiнд.

– У нас немае звичаю замикати людей в темних, вологих пiдвалах, – сказала Мерил холодно. – До того ж iх i немае в Ейвонлi. Але перепросити в панi Лiнд тобi доведеться, iнакше залишатимешся у своiй кiмнатi доти, поки не наважишся це зробити.

– Значить, менi доведеться залишитися тут назавжди, – скорботно сказала Енн. – Я не можу сказати панi Лiнд, нiби шкодую про те, що iй сказала. Бо я не шкодую! Мене непокоiть, що я засмутила вас, а те, що сказала цiй жiнцi сприймаю з величезним полегшенням.

Я навiть не можу уявити, що шкодую про це.

– Може, твоя уява запрацюе краще завтра вранцi, – сказала Мерил, встаючи, щоб пiти. – У тебе е нiч, щоб проаналiзувати свою поведiнку та змiнити свою думку. Ти говорила, що постараешся бути дуже хорошою дiвчинкою, якщо ми залишимо тебе в Зелених Дахах, але мушу визнати: в це важко повiрити сьогоднi.

Залишивши цю парфянську стрiлу терзати бурхливу душу Енн, Мерил спустилася на кухню, охоплена болiсним неспокоем i роздратуванням.

Вона сердилася на себе, так само як i на Енн, бо, раз у раз згадуючи приголомшене обличчя панi Рейчел, губи ii мимоволi розтягувалися в усмiшцi i виникало нестримне бажання розреготатися.

X. Вибачення Енн

Того вечора Мерил нiчого не сказала Метью про те, що трапилося, але коли наступного ранку Енн не поступилася, довелося пояснити ii вiдсутнiсть за снiданком.