Енн із Ейвонлі

Ця добра ледi зупиняла школярiв бiля ворiт свого дому й розпитувала, чи iм сподобалася нова вчителька.

– І всi вони сказали, що ти була чудова, Енн, – усi, окрiм хiба що Ентонi Пая. Мушу визнати, йому ти не сподобалася. Вiн сказав, що в тобi «немае нiчого доброго, як i в рештi дiвчат-вчительок». Вiн просто злiплений з того ж тiста, що й усi Паi. Але не зважай на це.

– Я й не зважатиму, – спокiйно вiдповiла Енн, – а ще я збираюся зробити так, щоб Ентонi Пай мене полюбив. Терпiння i доброта точно допоможуть менi завоювати його прихильнiсть.

– Ну, з Паями нiколи не можна бути певною, – обережно мовила панi Рейчел. – Вони – як сни, якi часто означають протилежне. А щодо тiеi панi ДонНЕЛЛ, можу запевнити, я ii так звати не бути. Прiзвище iхне – ДОНнелли, i так було завжди. Та жiнка просто божевiльна, ось що я скажу. У неi е мопс, котрого вона зве Квiннi, i вiн iсть за одним столом з усiею сiм’ею, поiдае наiдки з порцелянових тарiлок! На ii мiсцi я боялася б осуду.

Томас каже, що чоловiк ii – тямущий i працьовитий, хоча й не виявив достатньо кмiтливостi, коли обирав собi дружину, ось що.

VI. Усi можливi типи чоловiкiв… та жiнок

Був серпневий день на пагорбах Острова Принца Едварда; над пiщаними дюнами з боку моря вiяв свiжий вiтерець; а помiж пагорбiв простягалася довга червонувата дорога, що петляла серед полiв та лiсiв, то огинаючи густий смерековий перелiсок, то проходячи через насадження молодих кленiв, помiж яких внизу виднiлися великi перистi листки папоротей, то спускаючись у виярок, де вона спалахувала помiж деревами червонявим струмком, а тодi знову ховалася в лiсi, то грiючись у променях сонця помiж золотушниками й димчасто-блакитними айстрами; повiтря повнилося спiвом безлiчi цвiркунiв, цих маленьких щасливих мешканцiв лiтнiх пагорбiв; вгодований гнiдий понi тюпав собi вздовж дороги; а позаду iхало двое дiвчат, сповнених простоi, безцiнноi радостi молодостi й життя.

– Ох, Дiано, сьогоднi такий блаженний день, правда? – зiтхнула вiд чистого щастя Енн.

 – У повiтрi витають якiсь чари. Ти тiльки глянь натой багрянець в чашi долини зi збiжжям, Дiано! І ось, вдихни запах живицi! Вiн долинае з того маленького сонячного виярка, де пан Ібен Райт пиляе стовпи для паркана. Проживати такий день – це просто блаженство, але вдихати пахощi живицi – наче бути на небесах. Це наче на двi третини Вордсворт i на одну третину – Енн Ширлi.