Енн із Ейвонлі

Звiсно, я змушена була насварити його за такi жахливi слова. Вiдтодi я називаю його Сен-Клером, а хлопцi – Джейком, i все йде гладко. Вiн розповiв менi, що збираеться стати столяром, але панi ДонНЕЛЛ каже, що я маю зробити з нього професора коледжу.

Згадка про коледж спрямувала думки Гiлберта в нове рiчище, i вони почали говорити про своi плани та мрii – поважно, урочисто, впевнено, так, як любить говорити молодь, якiй майбутне ще здаеться незвiданою стежкою, сповненою дивовижних можливостей.

Гiлберт нарештi вирiшив, що хоче стати лiкарем.

– Це чудова професiя, – з ентузiазмом сказав вiн. – Людина все життя мае з чимось боротися – хiба хтось навiть не називав людину iстотою, що здатна боротися? – i я хочу боротися з недугами, болем i неуцтвом, якi в життi тiсно переплiтаються. Я хочу робити свою порядну й корисну справу в цьому свiтi, Енн, i додати свiй внесок до скарбницi людських знань, котру споконвiку поповнювали всi хорошi люди. Люди, якi жили до мене, зробили для мене так багато, що я хочу показати свою iм вдячнiсть, так само зробивши щось для своiх наступникiв.

– А я б хотiла привнести в життя трохи краси, – замрiяно сказала Енн. – Менi не хочеться саме допомагати людям бiльше ЗНАТИ – хоч я й знаю, що ЦЕ було б найблагороднiшим прагненням – а натомiсть хочеться, щоб завдяки менi вони могли проводити час з бiльшою приемнiстю, переживати маленькi радощi або веселi думки, яких би не iснувало, якби я не народилась на цей свiт.

– Думаю, ти й так втiлюеш це свое прагнення кожного дня, – захоплено вiдказав Гiлберт.

І вiн мав рацiю. Енн з народження була дитиною, котра несе iншим свiтло. Пiсля того, як вона входила в чиесь життя з усмiшкою чи добрим словом, як промiнчик сонця, власник цього життя хоча б на мить починав уважати його чудовим i сповненим надiй.

Пiсля того, як вона пройшла через життя з усмiшкою чи словом, перекинутим на неi, як блиск сонячного свiтла, власник цього життя побачив це принаймнi як надiю, милу й добру доповiдь.

Врештi Гiлберт iз сумом пiдвiвся.

– Що ж, я мушу бiгти до Макферсонiв. Мудi-Спурджен сьогоднi приiхав додому на вихiднi з Королiвськоi вчительськоi семiнарii i мав привезти книжку, яку менi позичив професор Бойд.

– А я маю приготувати чай для Марiлли. Вона ввечерi поiхала провiдати панi Кiт i скоро вже мае повернутися.