Оля

Нiколи не думав, що жiнка може так писати. Нi, вiн не з тих, хто вважае чоловiкiв розумнiшими i вищими. Нi в якому разi. Але була в текстах Кобилянськоi якась невловима сила, якась чоловiчiсть, рiшучiсть, стiйкiсть.

Ще коли тiльки прийняв пропозицiю переiхати до Чернiвцiв, вирiшив неодмiнно ii побачити, познайомитися. Нащо йому те було потрiбно? Хотiв би сказати самому собi, що тiльки заради того, щоб краще пiзнати ii творчiсть, але нi. Було цiкаво, звiдки ж iде ця мужнiсть i впевненiсть, якою свiтяться Ольжинi тексти.

Може, тому, що йому самому бракувало отих чоловiчих рис. Мало не щодня картав себе за якусь надмiрну м’якiсть.

Надкусив уже трохи пiдвiтрений пирiг зi сливами i запив холодним чаем.

Згадалось, як щоранку в Яворовi тато збирав його до школи. Хоч сам працював вiд свiтання, але коли Осип мав виходити з дому, майже завжди проводжав за ворота. Осипу те не подобалося, та й хлопцi насмiхались. Але терпiв, не вмiв батьковi перечити. Намагався вийти з дому якнайранiше, щоб уникнути цих незвичайних проводiв.

Якось не заведено було в iхнiх колах аж так опiкувати дiтей. Батьки мусили працювати, малi – вчитися або допомагати по господарству. Але в його родинi все було iнакше.

Тато був кушнiром i тяжко працював на землi. Вiн, Осип, теж любив землю i, може, з бiльшою охотою б порпався з насiнням, нiж сидiв у школi, але батько навiть думати про таке заборонив. І з раннього дитинства Осип понiс на плечах нелегкий вантаж – став надiею всiеi родини на краще життя.

Однолiтки його не любили.

Може, якби тодi, в дитинствi, вiн прямо сказав татовi, що не потребуе науки чи оцих щоденних проводiв – то все було б iнакше. Але хiба на таке наважишся?

Першi своi вiршi вiн довго ховав вiд людей. За них навiть було соромно. Не тому, що поганi, а тому що не знав, чи личить хлопцевi писати поезiю. Вже у Львовi, в гiмназii, де його оточували такi ж, як вiн, – спраглi до знань (а жага ця з’явилася раптово i росла кожен день), зiзнався сам собi, що буде лiтератором.

Перший надрукований вiрш зi студентськоi газети став для батька знаком – його дитина пiшла вiрним шляхом.

Тато плакав i поклав ту газету до скринi, щоб далi по кiлька разiв на рiк додавати до неi новi й новi публiкацii.

Родина iхня жила незаможно. Мама, розумна жiнка, що вiльно читала нiмецькою, не цуралася нiякоi роботи по господарству. Поки росли молодшi брати, тато мусив усе тягнути сам, а далi дочекався сякоi-такоi помочi.

Мама на свята пекла пухкi пироги з ягодами.