Оля

Дiвчина стала посеред двору i з жахом прислухалася до серця, що вилiтало з грудей. Нащо воно грае такi злi жарти? Чи вартувала ця витiвка зiпсованого настрою батькам? Оля сiла на колоду пiд парканом i затулила вуха руками, щоб не чути свого серця. Але вiд цього його стукiт став iще сильнiшим. Дiвчинка рiзко встала i побiгла за хату, туди, де виднiлися гори, де у величезнiй загорожi паслися конi. Бiля стовпчика огорожi лежало старе сiдло. Схоже, хтось iз селян залишив, а сам пiшов напитися води чи пообiдати.

Ольга, довго не думаючи, осiдлала першого-лiпшого коня, що пiшов до рук. Тисячу разiв бачила, як робив то батько i брати, – проблем не виникло. Рiшуче вперлася руками йому в шию i застрибнула на спину. Кiнь кiлька разiв тупнув копитом i потряс головою вiд несподiванки, але далi пiшов спокiйним кроком уздовж огорожi. Ольга боялася навiть дихати. Але дуже швидко страх змiнився захопленням. Кiнь рухався повiльно i поважно. Дiвчина вiдчувала, як напружуеться i розслаблюеться кожен його м’яз. Натягнула вуздечку сильнiше. Побачила, що тварина сповiльнила крок. Легенько штовхнула ногою в бiк, як то робив батько – i кiнь пiшов швидше.

– Ви, панночко, так би не бавилися, бо сукенку замастите, – почула голос за плечима i спробувала оглянутися. Тварина такого маневру не зрозумiла i рiзко зупинилась. Ольга вiдчула, як ковзнула голими литками по порепанiй шкiрi сiдла. Очуняла за мить, коли кiнь, не второпавши, що вiдбуваеться, закрутився на мiсцi й мало не розтрощив копитом iй голову.

Саме тодi, коли ледь не сталося неминуче, звiдкись пiдскочив хлопець у засмальцованiй сорочцi й сильно ляснув тварину ззаду. Кiнь вiдстрибнув на кiлька метрiв i побiг геть. Сiдло на його спинi перекосилося.

– Хто ж так коней сiдлае?! – засмiявся хлопець на всi зуби i подав Ользi руку. Спiтнiла хлопчача долоня торкнулась ii шкiри i запекла новими вiдчуттями.

– Хочете, я вас навчу?

– Хочу. Тiльки татовi не кажiть.

– А менi то що? Я не звик зайве балакати.

Його звали Іван, i вiн пас конi зi всього краю мiстечка. Цiле лiто вчив нову знайому iздити верхи, сiдлати коней i доглядати за ними. Ольга слухала його з таким самим захопленням, як i читала книжки. Все у цьому сiльському хлопцевi було для неi новим: наiвна простота i неосвiдченiсть, грубi риси обличчя й вiдверта поведiнка.

Найперше Оля взялася вчити його читати по-нiмецьки. Іван пручався, як мiг. Але нуднi години на пасовищi не залишали вибору.