Метафізика

Насамперед ми вважаемо мудрим того, хто знае все, наскiльки це можливо, хоч i не кожен окремий предмет. [10] Також ми вважаемо мудрим того, хто здатен пiзнавати складне i те, що не легко пiддаеться пiзнанню; адже вiдчувати властиво усiм, а тому це легко, i в цьому немае нiякоi мудростi. Крiм того, ми вважаемо мудрiшим у всякiй науцi того, хто точнiший i може краще пояснити причини. Серед наук же ми вважаемо мудрiстю радше ту, що бажана заради самоi себе [15] i знання, а не заради ii корисних наслiдкiв, а також радше найголовнiшу, анiж допомiжну.

Адже мудрому належить наказувати, а не отримувати накази, i не вiн мае коритися iншому, а натомiсть менш мудрий мае коритися йому.

Ось такi [20] думки ми маемо про мудрiсть та мудрих. Із згаданого тут знання всього необхiдно мае той, хто у найвищiй мiрi володiе знанням загального, адже вiн певним чином знае все, що охоплюеться загальним. І далебi саме найбiльш загальне людям пiзнавати найважче, [25] тому що воно найбiльш вiддалене вiд чуттiв. А найбiльш строгими з наук е науки, що займаються першими началами, бо тi, що виходять iз меншоi кiлькостi начал, точнiшi за тi, що використовують додатковi начала, примiром, арифметика точнiша за геометрiю.

Одначе i бiльш здатною навчати е та наука, що пiзнае причини, бо навчають тi, хто вказуе [30] причини кожноi речi. Знання й розумiння заради них самих найбiльшою мiрою властиве саме науцi про те, що можна пiзнати найповнiше, адже той, хто надае перевагу знанню заради нього самого, насамперед вiддасть перевагу знанню, що е знанням найбiльшою мiрою, [982b] [1] а таким е знання того, що можна пiзнати найповнiше.

Таким предметом е першi начала й причини; через них i спираючись на них пiзнаеться все iнше, але не навпаки. І найголовнiшою iз наук е та, що пiзнае мету кожноi дii i кожноi речi. Цiею метою е благо кожноi окремоi речi, а в усiй природi загалом – найкраще.

Отже, з усього сказано випливае, що iменi мудростi найбiльше вiдповiдае одне й те саме знання, адже потрiбно, щоб воно було умоглядним пiзнанням перших начал i причин, [10] бо благо, або мета, е однiею з причин.

Зрозумiло також, що це не може бути прикладне мистецтво, зокрема з того, що казали першi фiлософи. Адже через дивування люди – як зараз, так i спершу – починали фiлософствувати[10 - Див. Платон, Теетет, 155d.], дивуючись спочатку приступнiшим незрозумiлим речам, а потiм потроху переходячи до пiзнання [15] все бiльших явищ, як-от змiн фаз мiсяця, сонця i зiрок та походження всесвiту.