Метафізика

], «жоден переклад… головноi працi Арiстотеля не може сподiватися на те, щоби бути остаточним, або навiть на бiльше нiж вiдповiдати запитам специфiчного обмеженого кола читачiв». У цьому аспектi «езотерична» й «екзотерична» версii – якщо iх розглядати як самостiйнi переклади безвiдносно одна до одноi, – зверненi до рiзних цiльових аудиторiй. Найпростiше було б сказати, що перша мае на увазi професiйну спiльноту, тодi як та, яку читач тримае у руках, звернена до широкого загалу. Але це роздiлення потребуе iстотного уточнення.

Як самостiйнi переклади цi версii розрахованi на читачiв iз рiзними запитами i, вiдповiдно, готовнiстю витратити рiзний час на спiлкування з текстом. «Езотеричний» варiант е значно вибагливiшим i озиваеться до тих, кого цiкавить сама мовна матерiя думки Арiстотеля, тобто не iдеi у вiдривi текстових зв’язкiв, а думка як текст з усiма його незручностями, езотеризмом, темнотами й подекуди непрохiднiстю. Натомiсть друга версiя створювалася з iнтенцiею зробити текст якомога зручнiшим для читача.

Це передбачало розбивання складних речень на простiшi, розтлумачування стислих формулювань, компактнiшу термiнологiю, полегшення синтаксичних зв’язкiв. Цей переклад створений у розрахунку на зручнiсть сприйняття, засвоення, самостiйного осмислення й використання iдей Арiстотеля. У цьому сенсi вище вжито слово «переказ». Але це зовсiм не означае, що метою перекладача був «Арiстотель, переказаний для дiтей».

Нагадаю, що «Метафiзика» е в принципi «езотеричним» текстом, тобто першим фiлософським професiйним текстом, який вживае (i сам створюе) технiчну мову, першим фiлософським науковим текстом, який використовуе практику посилань (насамперед на iншi частини самоi «Метафiзики», а також на iншi працi Арiстотеля).

Фiлософiя, власне, як вона створена Арiстотелем, – це штучна мова, вживання звичних слiв у незвичному для них значеннi, що робить текст вибагливим до читача за будь-якого спрощення.

2. В аспектi буквалiзму й свободи тлумачення вiдмiннiсть мiж «езотеричним» та «екзотеричним» варiантами, користуючись традицiйною понятiйною опозицiею, можна схарактеризувати таким чином, що перший спрямований на те, щоб передати букву оригiналу, а другий – його дух.

Перший намагаеться вiдтворити (наскiльки це можливо) мовнi особливостi оригiналу, другий пропонуе його розумiння i тлумачення. Перший стенографуе оригiнал слово за словом, виходячи з того, що побудова речення, кожне слововживання, кожний вiдмiнок, однина чи множина i таке iн.