Метафізика

Якщо ж iснують едине саме по собi i суще саме по собi, то едине i суще з необхiднiстю е iх сутнiстю, бо нiщо iнше не приписуеться речам як загальне бiльшою мiрою, нiж едине i суще.

Однак, якщо справдi iснуе [30] таке едине саме по собi i суще саме по собi, то виникае непросте питання, а саме: як може iснувати щось iнше, окрiм них – я маю на увазi, як може iснувати бiльше речей, нiж одна. Адже немае нiчого iншого, крiм сущого, тож, згiдно з вченням Парменiда, необхiдно виходить, що всi сущi е одним i це едине е сущим.

[1001b][1] В обох випадках постае питання: адже i в тому випадку, якщо едине не е сутнiстю, i в тому випадку, якщо iснуе едине саме по собi, число не може бути сутнiстю. Про перший випадок, уже було сказано ранiше[45 - а 24–27.], що ж до випадку, якщо iснуе едине саме по собi[46 - а 31–b 1.], то тут виникае питання стосовно сущого. Адже яким чином поруч iз единим самим по собi може iснувати iнше едине? Адже тодi необхiдно, щоб iснувало не-едине; бо всi сущi iснують або як одне, або як множина, а кожна окрема рiч, що належить до множини, е одним.

Далi, якби едине саме по собi було недiлимим, тодi, за твердженням Зенона, не було б нiчого. Адже те, що будучи доданим або вiднятим, не робить щось бiльшим або меншим, як каже вiн, не е чимось iз сущих, [10] таким чином вочевидь вважаючи, що суще е величиною, а оскiльки воно – величина, остiльки щось тiлесне, а тiлесне з усякого погляду е сущим; iншi ж речi, як-от площина та лiнiя, будучи доданими, в одному випадку роблять бiльшим, в iншому – нi, натомiсть точка й одиниця не роблять бiльшим нiчого в жодному випадку. Проте, оскiльки Зенон мiркуе грубо, i можливе iснування чогось недiлимого, тож таким чином супроти нього це можна виправдати (бо додавання недiлимого не збiльшуе, але примножуе).

Проте як iз такоi одиницi або декiлькох таких одиниць може постати величина? Адже це те саме, що говорити, що лiнiя складаеться з точок. Утiм, навiть якщо припустити, що число [20], як стверджуе дехто, походить з единого самого по собi та з чогось iншого не-единого, то все ж таки маемо з’ясувати, чому i як в результатi виходить то число, то величина, якщо не-едине було нерiвнiстю i мало ту саму природу.

Адже незрозумiло анi те, як величини могли виникнути iз единого i такоi нерiвностi, анi, як вони могли виникнути iз якогось числа i такоi нерiвностi.

5

Із цим пов’язане питання, чи е числа, тiла, площини та точки певними сутностями, чи нi.