Таємний сад

Мерi випила трохи чаю i з’iла шматочок пiдсмаженого хлiба з мармеладом.

– А тепер одягнiться теплiше й пiдiть на вулицю погратися, – сказала Марта. – Вам це буде дуже корисно та й апетит нагуляете.

Мерi пiдiйшла до вiкна. Вона бачила сади, дорiжки й великi дерева, але все це мало якийсь тьмяний зимовий вид.

– Навiщо менi йти на вулицю в такий день?

– Якщо не пiдете, то доведеться залишитися в будинку, а що ви тут робитимете?

Мерi роззирнулася довкруж: робити було нiчого. Коли панi Медлок влаштовувала дитячу, вона не подумала про розваги.

Мабуть, краще було б вийти й подивитися на сади.

– Хто пiде зi мною? – запитала вона.

Очевидно Марту вже не так сильно здивувало це запитання, бо вона незворушно вiдповiла:

– Нiхто. Вам доведеться навчитися гратися на самотi, як граються iншi дiти, у яких немае сестер i братiв. Наш Дiкен iде в поле один i цiлими днями граеться там. Тому-то вiн i приручив понi. В полi е вiвцi, якi його знають, а птахи прилiтають до нього i iдять у нього з рук.

Хоч у нас мало iжi, але вiн завжди ховае шматочок хлiба для своiх улюбленцiв.

Хоч Мерi цього й не усвiдомлювала, саме нагадування про Дiкена змусило ii погодитися на прогулянку. Якщо в садах не було понi та овець, то, ймовiрно, були птахи, якi не схожi на птахiв в Індii, й на них, можливо, варто було б подивитися.

Марта принесла iй пальто, капелюшок, теплi черевики й вивела з будинку.

– Якщо ви пройдете он по тiй дорiжцi, то вийдете до саду, – вказала вона на невелику хвiртку.

 – Влiтку там сила-силенна квiтiв, але тепер нiчого не цвiте, – i з хвилину повагавшись, додала: – Один iз садiв замкнений. Там уже десять рокiв нiхто не бував.

– Чому? – мимоволi вирвалось у Мерi. Це ж треба! Крiм сотнi замкнених дверей у будинку додалася ще одна замкнена хвiртка!

– Пан Крейвен велiв замкнути його, коли його дружина так раптово померла. Вiн нiкому не дозволяе заходити туди. Це був ii сад. Вiн замкнув хвiртку, а ключ закопав… Ох, панi Медлок дзвонить – менi треба бiгти.

Марта хутко зачинила за собою вхiднi дверi, а Мерi рушила дорiжкою, яка мала привести ii до хвiртки.

Дiвчинка мимоволi розмiрковувала про сад, у якому нiхто не бував уже десять рокiв, намагалася уявити, який вигляд вiн мае, та чи е ще в ньому живi рослини. Зайшовши за хвiртку, на яку iй вказала Марта, одразу зрозумiла, що опинилася у великому саду з широкими галявинами й звивистими дорiжками, з обох бокiв обсадженими кущами.