Таємний сад

А тут нiколи не бачила маленькоi дiвчинки, тож iй хочеться все дiзнатися про тебе…

– А в тому саду, де вона живе, теж все ворушиться пiд землею? – запитала Мерi, сподiваючись, що добрий настрiй розговорить Бена. Але вiн спохмурнiв i пробурчав:

– У якому саме саду?

– Де е дерево, обсаджене трояндами, – проказала Мерi, бо так i не змогла притлумити свою цiкавiсть, попри застереження Марти не говорити на цю тему. – Там всi квiти померли чи деякi все-таки оживають влiтку?

– Запитай у неi, – сказав Бен, посунувши плечем в напрямку вiльшанки.

 – Вона одна це знае. Там уже десять рокiв нiхто не бував.

Мерi чомусь зараз подумалося, що вона теж народилася цiлих десять рокiв тому.

Дiвчинка повiльно рушила стежкою, розмiрковуючи над почутим. І зрозумiла, що починае любити сад, як ранiше полюбила пташку, Дiкена, Мартину маму. Та, власне, й Марту теж. Їй здавалося, що вона любить дуже багатьох людей, адже до переiзду в Англiю не звикла нiкого любити. Тому й про пташку думала, як про людину.

Мерi вийшла на дорiжку бiля зарослоi плющем стiни, над якою виднiлися верхiвки дерев, i, коли пройшлася нею вдруге, раптом почула щебетання. Озирнувшись, побачила на порожнiй клумбi лiворуч вiд дорiжки вiльшанку, яка вдавала, що порпаеться в землi, а не супроводжуе Мерi. Але дiвчинка здогадалася, що вона весь час трималася неподалiк, i це наповнило ii таким захопленням, що вона затремтiла вiд радостi.

– Ти пам’ятаеш мене! – вигукнула вона. – Пам’ятаеш! Ти найкраща пташка на свiтi!

Вiльшанка, немов погоджуючись iз цими словами, застрибала й зацвiрiнькала, а Мерi говорила й говорила ласкавi слова, нахилившись до неi.

Здавалося, мiж ними велася цiкава бесiда. Пташка дедалi ближче пiдпускала до себе, нiби повнiстю iй довiряла.

Довiряла такiй, як вона! Мерi намагалася бути обережною, щоб не налякати це крихiтне створiння. Вона була така щаслива, що ледве наважувалася дихати.

З одного боку клумбу обрамляли кущi, коротко пiдстриженi на зиму, i за мить вiльшанка вже стрибала мiж ними, затримуючись на маленькiй купцi свiжонасипаноi землi.

Очевидно, собака намагався зловити крота й вирив досить глибоку яму.

Мерi стежила за пташкою, яка пiдстрибувала на одному мiсцi, доки ii погляд не зупинився на якомусь предметi поблизу ями. Вiн нагадував залiзне кiльце, вкрите iржею. Тодi вiльшанка злетiла на дерево, нiби запрошуючи дiвчинку оглянути звiльнене мiсце. Мерi пiдiйшла ближче й взяла iржаве залiзяччя.