Таємний сад

Таемний сад

Френсис Бернетт

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

Френсис Бернетт (1849–1924) – класик англiйськоi дитячоi лiтератури. Серед багатьох творiв письменницi роман «Таемний сад» став чи не найвiдомiшим i вже понад столiття не втрачае своеi популярностi. Вiн про дiвчинку, яку нiхто не любить i яка навзаем ненавидить увесь свiт, але несподiвано для себе навчилася радiти, смiятися, дружити. Шлях до такоi науки пролягае через усю книжку, а неймовiрнi змiни з Мерi Леннокс вiдбуваються тодi, коли вона розкривае чимало таемниць.

Наприклад, хто кричить щоночi у величезному будинку, де сотня замкнених кiмнат? Чому хвiртку вiд одного iз садiв старанно замасковано, а ключ вiд неi сховано глибоко в землi?

Фрэнсис Элиза Бёрнетт

Таемний сад

© Б. Носенок, переклад украiнською, 2020

© О. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010

Роздiл 1. Тут не залишилось нiкого

Коли Мерi Леннокс привезли до ii дядька в маеток Мiзелтвейт, тамтешня обслуга одностайно вирiшила, що вона – найнеприемнiша дiвчинка, яку iм доводилося бачити.

І це правда. В неi було маленьке воскове личко, наче висохла фiгурка, свiтле рiденьке волоссячко й незмiнно кислий i водночас пихатий вираз обличчя.

Жовтаве волосся, i такий самий колiр обличчя, нагадували, що Мерi народилася в Індii та постiйно чимось хворiла. Їi батько – чиновник колонiальноi адмiнiстрацii, був завжди завантажений роботою i теж часто нездужав.

Натомiсть мати випромiнювала життеву силу, славилася красою, цiкавилася тiльки розвагами й любила оточувати себе веселими молодими людьми. Їi взагалi не цiкавила маленька дiвчинка.

Одразу пiсля народження Мерi вiддали нянi, яких в Індii називають Ая. Жiнка швидко зрозумiла: якщо хоче зробити приемнiсть бiлiй панi, то повинна тримати дитину якомога далi вiд неi. Через те, що Мерi була хворобливим, примхливим, негарним немовлям, батьки наче вiдцуралися вiд неi.

З роками ситуацiя не змiнювалася: вона росла неспокiйною, дратiвливою, некрасивою.

Тож дiвчинка не бачила поблизу себе нiкого, окрiм темношкiрого обличчя Аi та iнших iндiйських слуг. Вони завжди схиляли перед нею голову й дозволяли робити все, що заманеться, бо ii плач та крики могли розсердити бiлу панi. Зокрема й через це, у своi шiсть рокiв Мерi стала найдеспотичнiшою iстотою, яка тiльки колись жила на свiтi.