Мандрівні комедіанти

Тому щойно спеченому жебраковi не залишалося нiчого iншого, як починати судовий процес проти можновладного розбiйника.

Точнiсiнько так, як кажу, було в старi часи. Вбивства й розбiй на всiх шляхах, сильний забирав, що йому до вподоби, а бiдний мусив терпiти. Не минуло ще й сто рокiв, скажу я вам, як усi цi графи, князi та магнати, якi тепер творять для бiдних такi гарнi закони, були розбiйниками, розбiйниками та й годi. А коли цi панове розбiйники враз розбагатiли, то одразу ж заявили: вiднинi нiхто бiльше не мае права грабувати! А хто зараз зважиться силою вiдняти маеток iншого, того – на шибеницю! Та хiба це означае, що злидарi, котрi тепер уже стали сильнiшими й вiдважнiшими, змиряться з таким рiшенням? Хiба зобов’язанi ми покутувати за те, що нашi предки мали замало вiдваги, нiж тi панове, котрi зараз, скупанi в кровi iнших, кричать про несправедливiсть, коли в них хочуть вiдiбрати назад хоч крихту награбованого?

Бути розбiйником – це ганьба!

Але й не е за честь в очах бiльшости бути чесною людиною, якщо ти злидар.

Вiд бiдного вiдвертаеться весь свiт, як вiд розбiйника. Чи посадите ви жебрака за свiй стiл поруч з оксамитовими дамами, котрi парляють по-французькому? Та нi. І навiть якщо вiн, припустiмо, святий?

Також нi. Ми не можемо, аби знав, переносити й на дух твого запаху, любчику, вiн оскверняе нашi носи, пахучий злочинець нам приемнiший. Ми нiчого не можемо вдiяти проти того, що нашi носи такi чутливi. Вибачай!

То хiба не лiпше взяти рушницю на плечi та й податися в гори, де вiльним житимеш i вiльним помреш, анiж згинути в ярмi, як стара коняка, яку потiм потягнуть на шкуродерню?

Уявiть, як поводиться злодiй або шахрай чи вбивця? Вiн грае перед вами роль чесноi людини, лiзе до чужоi кишенi з виразом справного платника податкiв, або вбивае жертву, коли його нiхто не бачить, а тодi кличе на допомогу полiцiю.

Розбiйник, який не хоче мати з вами нiчого спiльного, не цiкавиться вашими справами, вiн зневажае вашi закони, але й до суду не пiде, коли хтось з вас учинить йому якусь кривду. З вами, iншими, вiн веде своерiдну вiйну й стрiляе у вас, як солдат, який не скаржиться, коли на його пострiли вiдповiдають також пострiлами. Тому й кажу вам, справедливо було убивати нас, вiдстрiлювати, наче хижакiв, але несправедливо вершити над нами суд чи вести на шибеницю, бо на вiйнi не гоже судити й вiшати ворога.

Помiркуйте над цим, шановне панство, i ви нiчим не зможете менi заперечити, жодним словом.