Мандрівні комедіанти

Вона взяла його люльку, пiдскочила до печi, швиденько вихопила з вогню жаринку й пiдпалила вишуканий жовтий тютюн iз Чегету, а тодi передала люльку Довбушевi. Однак вона так i згасла в його руках. Вiн не iв, вiн не пив, вiн не курив, а тiльки дивився на Дзвiнку й лише згодом помiтив, що вона з усiеi сили дмухае на пальцi.

– Що тобi? – запитав.

– Нiчого!

– Ти попекла собi пальцi, коли припалювала люльку.

– То й що?

– Твоя правда, коли обпалиш собi серце, болить зовсiм не так.

– Хто би дурний був палити серце, досить уже й пальця.

Але Довбуш узяв ii пальцi та вклав собi до рота, аби остудити. Вона не перечила, а коли вiн за деякий час поцiлував ii руку, вона навiть бровою не повела.

– Дзвiнко, – мовив Довбуш. – Я бiльше не витримаю.

– Що ти таке кажеш?

– Я б хотiв, аби ти стала панею i стояла на сходах свого дому в кацабайцi та червоних черевичках, я хотiв би бути твоiм слугою, якого б ти могла бити та лаяти.

– Ото було б весело!

– Дзвiнко, – казав Довбуш, – менi краеться серце за тобою, вмирае вiд спраги, не може напитися твоею красою.

– То було б великим грiхом! Подумай про Бога, чоловiче… – мовила молодиця.

– Я думаю про Бога… – зiтхнув молодий Довбуш. – Але ми прийшли на свiт для грiха, а Бог е на свiтi, щоби змилосердитися над нами…

– Ну то во iм’я Бога я змилосерджуся над тобою, – мовила Дзвiнка й рушила до покою, а Довбуш – за нею.

Вона сiла на скриню, накриту червоним сукном, i простягнула нiжку, як це робить наречена в шлюбну нiч, а вiдважний Довбуш уклякнув перед нею, скидаючи черевички…

Дзвiнка не раз опiсля приходила до нас у гори вiдвiдати Довбуша, на вороному конi, гарно вбрана. Вiн обдаровував ii, мов султан. Ми перешiптувалися мiж собою, що добром це не скiнчиться, що жiнка iз золотаво-рудим волоссям не хто iнша, як летавиця, вона обплутала Довбуша золотими сiтями, накинувши iх йому на плечi; вона – летюча зiрка, що манить його в бездонне провалля.

Дехто застерiгав Довбуша, але вiн не зважав на них.

Вiн часто приходив до Дзвiнки, а коли знав, що Штефан удома, то брав iз собою нас i дiвчат, приходили гарнi молодицi з Космача, й ми танцювали. Євреi фали на басi, сопiлцi та цимбалах.

Штефан почав приглядатися до того, чого ранiше не помiчав. Вiн чув, як його жiнка виспiвувала коло печi.