На твердій землі

Разом з домом виростае в нас i бiля нас безпека, сила, твердiсть, оборонна наснага.

У моiй уявi всi матерiальнi споруди, чи були спорудами людей на землi, чи коралiв у водi, чи птахiв на деревах, чи звiрят пiд землею, будили такий же подив, як споруди атома, космосу i цiлого всесвiту.

Я жив у однiй системi пробiркового життя, у якiй людинi засадничо вiдiбрано право дому. Цю привiлею iнтимного, особистого, радiсного будування дитини, людини, комахи, птаха присвоiла собi збiрна, обезличена кабалiстично-нетерпима iстота, яка обернула будiвництво у камiнь i бетон, а мешкання у «житлову» i звузила його до кiмнати, пiвкiмнати, а чи просто мiсце на лiгво.

Мiльйони майстрiв будiвництва опинилися поза межею будування, прикованi на все життя до холодноi, безобличноi доктрини.

До цих мiльйонiв належав також i я. Будова для мене була мрiею, я нiколи не жив у помешканнi, я нiколи не сягав поза одну кiмнату, я тридцять вiсiм рокiв затратив в тузi за мiсцем людини.

І, здаеться, щойно тепер на цьому мiсцi пiд горбиком я перемiг цю тугу.

Це чиста, справжня, намацальна реальнiсть. За певну кiлькiсть рокiв я звiльнюся вiд боргiв i стану неподiльним паном цього, закрiпленого за мною законом Божим i людським, мiсця. Я витисну свою форму, засную родинну сiтку i дам нащадкiв.

А тим часом, пiсля початкових крокiв моеi блискучоi комерцiйноi операцii, на мене насторожено чигали новi драпiжнi завдання. Я належав до секти «Дi-Пi»[20 - Дi-Пi (англ. Displaced Persons, D.P.) – табiр для перемiщених осiб у Захiднiй Нiмеччинi, окупованiй пiсля завершення Другоi свiтовоi вiйни американськими, британськими i французькими вiйськами.

Через такi табори пройшов i Улас Самчук.], насильно вирваних, штучно пересаджених, а з ботанiки знаемо, що такi рослини вимагають часу i уваги, щоб пустити корiння в новий грунт i почати нове органiчне зростання.

Я був втомлений, розумiеться… Ще не встиг висохнути пiт попереднiх тижнiв, але разом з цим не хотiлось навiть думати про вiдпочинок. На мене напала пропасниця дiяльности, нiби я потрапив у тенета, з яких намагався як найскорiше вибратись.

І прикметна властивiсть: чим бiльше витрачалось на це зусилля, тим сiтка ставала непереможнiшою. Але мене це бавило, я вiдчував насолоду борюкання, в ньому завжди ж таiлась нова несподiванка.

Я займав двi кiмнати – передня з двома широкими вiкнами, з виглядом на вулицю, на забудований протилежний простiр i задня, звернена вiкном на травник, на квiтник, на зарослий пригiрок.