На твердій землі

Не переконаний, чи це справдi так, любимо перебiльшення, але якась частина цiеi фiлософii, можливо, виправдана, бо менi самому не раз настирливо видавалося, що вiд певного часу мiй будинок i я сам втiлилися у одну химерну iстоту, у якiй моi нерви i його цегла починали жити самостiйним ритмом i творити якiсь своерiднi токсини щастя. Не маю дiла з нiкотиною i не люблю диму, але в таких обставинах, не знаю чому, сама собою напрошуеться добра гаванська цигара, яка б доповнила упокорюючi пристрастi бетону й нейлону i тим самим сприяла б вростати у твердiнь новоi землi на новiй плянетi.

І нарештi «фiнiс коронат опус» – драма вiдогралася, завiса спадае, перший роздiл моеi патетичноi сонати закiнчився iдiлiйним фiнале.

II

Якийсь, здаеться, китайський мудрець мав сказати, що для того, щоб зробити тисячу миль дороги, необхiдно зробити один перший крок – мудрiсть очевидно незаперечна, але iнший жидiвський мудрець, бiблiйний цар Давид, додав до цього, що «шляхи твоi, Господи, неiсходимi i мудрiсть твоя незбагнута».

Проходимо не тисячу миль, проходимо десятки й десятки тисяч, шукаемо свого мiсця i ось знаходимо його пiд горбиком, записане на вас у актах адвоката Гуменного. На цьому мiсцi стоiть невелика споруда з дверима i вiкнами. У нiй ви маете право сидiти, спати, iсти, читати газету i мати тривалу адресу, на яку посилатимуть вам рахунки, пакунки i листи зо всiх континентiв свiту.

Зрештою, я завжди подивляв i любив будови, ще з часу, коли будувались вони з сiрникiв, патичкiв, пiску, болота на спiлку з мамою в iмперii дитячоi уяви. Пiзнiше захоплювався ними i в книжках, i в життi, у великих мiстах, у малих селах, як у себе дома, так i далеко поза домом. І однаково, чи це були древнi таемничi замки, незбагнутi пiрамiди, розкiшнi палаци, а чи просто стрункi теперiшнi мешканевi i немешканевi споруди, якими обросла, як губками, цiла планета.

В зарисах будови таiться мiстика людського серця, вибухова сила душi, напруженiсть м’язiв, це нарештi фiлософiя безконечно видозмiнного пульсування таемничих законiв, що приковують нас до землi на самому днi атмосфери. Ми, як полiпи, прилипаемо до тiла планети, вгризаемося в ii твердiнь, обкладаемось мурами, стiнами, дахами, щоб протиставитись велiнню стихiй i ворожостi протидiяння.