На твердій землі

– Як можна забути таку чарiвну жiнку! – несумлiнно брехав я i не пригадую, що ми там говорили взагалi, але пригадую, що ми найбезбожнiше взаемно залицялися i навiть, здаеться, домовились нелегально зустрiтися, чого одначе не сталося з моеi вини.

Бо опiсля я був паралiзований iншими корчами вже на грунтi Лени, яка стихiйно опанувала моею свобiдною волею i обернула мене в механiзм, що не могло уникнути уваги Марти. Вона з непомильнiстю радару схоплювала моi найвражливiшi точки опору i засипала iх тоннами нищiвноi зброi.

Пригадую, на iншому балю вона знов виявила iнiцiативу, запросила до танцю i з виразом жiночого Мефiстофеля шепнула менi на вухо: «Як можна забути таку чарiвну жiнку?», на що я вiдповiв зливою ще зухвалiших комплiментiв, запевняючи ii, що мое забуття це лиш одна з форм захисту перед невмолимiстю ii чарiв.

– Не хочу вiрити, що ви лякаетесь таких небезпек, – казала вона з виразною ноткою кепкування.

– Ви ще матимете нагоду переконатися, що я не належу до переборщено героiчних суб’ектiв, – вiдповiдав я на це.

– І вам не соромно? – питала вона наступально.

– Невимовно, – вiдповiдав я.

– А чи це стосуеться до всiх, а чи тiльки до мене? – питала вона зi зловiщим натяком.

– Розумiеться – до всiх, – вiдповiдав я щиро.

– Якесь мое шосте чуття пiдказуе, що ви все-таки брешете, – посилювала вона свiй наступ.

– Ваше шосте чуття виразно займаеться наклепами, – боронився я розпачливо.

– А менi показували одну облiплену косметиками дiвчину i впевняли, що вона мае силу порушити вашi засади, – казала вона i одразу схаменулася, бо вiдчула, що цей натяк може порушити також мою рiвновагу.

– Гiднi уваги спостереження, – вiдповiв я з виразним натяком, що ця тема менi не iмпонуе.

Ми танцювали до кiнця з настороженою упередливiстю i розiйшлися трохи наiжено, нiби двое покараних котiв. Пiсля того ми оминали зустрiчi. Присутнiсть Лени зменшувала значення вiдсутности Марти.

І навiть коли Бояри вирiшили наймати у мене мешкання, я з досить легким серцем погодився на цю операцiю без нiяких особливих докорiв сумлiння.

Можливо, в цьому була затаена задня думка, можливо, на цей раз присутнiсть Марти могла б злагiднити вiдсутнiсть Лени. Питання, як обiйти загрозливi ситуацii, було таким настирливим, що забувалися всi iншi небезпеки, i от останнiй вибух стихiйних сил був такий вражаючий, що, далебi, поставало питання, чи вдасться iх спрямувати у вiдповiдне рiчище.