На твердій землі

Я мусiв накидати халат i прожогом бiгти до першоi площинки заднiх сходiв, де збоку у нiшi дискретно мiстилось вiдгалуження телефону, який засадничо мав мiсце у кухнi i був пiд неподiльною контролею генерального штабу Надii Петрiвни. Вона менi спiвчувала, але разом i скаржилась:

– Коли ви нарештi окрутитесь? – казала з виразом щирого докору. – Хоча б залюбився… А то лиш зводить iнших.

А на початку травня, як звичайно рано, пiсля нiчноi змiни, я спав довше, прокинувся без настрою, снилося нiби я садив дерева у якомусь стадiонi, був розтрiпаний, як кiт пiсля нiчноi мандрiвки, лежав, потягався, думав про це i те, а далi вставав, мився, голився, на дворi було ясне сонце i спiвали робiни, я хотiв було посидiти на своiй верандочцi з томиком доброi лектури, коли знизу долетiв знайомий спiвочий контральто Надii Петрiвни:

– Пане Пааавле! Телехвон!

Невдоволений, вiдложив лектуру i вдався до вiдомоi нiшi на сходах.

– Гальо! Данилiв! – буркнув до слухавки.

– Добрий день, Павле Івановичу! Тут Зiна! – почув я вiдповiдь.

– А! Дуже приемно! Чим можу служити?

– Слухайте, пане Данилiв…

– Слухаю.

– Але слухайте уважно!

– Уважно!

– Тут бiля мене гарна, атрактивна дiвчина…

– Вийнятково зворушений.

– Яка хоче з вами познайомитись…

– Чи не завелика честь для такого мрачного схимника, як ваш слуга?

– Нiяких коментарiв. Так чи нi?

– Розумiеться – так! До ваших послуг. Де i як можу бачити панну…

– Лену Глiдерс…

– Панну Лену Глiдерс?

– Вона навiдае вас.

– Навiдае мене? Чекайте, чекайте! У мене забилось дихання.

– Нiяке дихання, це абсолютно серйозно.

– Розумiеться. Абсолютно. Коли матиму шану ii вiтати?

– Завтра. Будете дома?

– Хiба увечерi.

– Розумiеться – увечерi.

– Година восьма?

– Домовлено!

Це для мене сливе удар, разючий шок. Та Зiна, та Зiна з ii вольовим носом. І що за агресiя, чому так спiшно, який сенс, i що це за така малярка, i навiщо я iй здався? Головокружна сенсацiя, загадкова тема, двадцять чотири години роздумiв, огненний знак питання… Я ще нiколи не затратив стiльки часу на подiбнi справи, як цього разу, а другого передвечора я старанно зброiвся, щоб належно зустрiти iнвазiю i бути у формi, як посадник Лондону[96 - Посадник Лондона – мер.

], коли його урядово вiдвiдуе королева. Чисто голене обличчя, легкий, ясно-сiрий, так званий тропiк, одяг вийнятковоi елеганцii, в тон одягу краватка i легкий, ажурний, кокетливий загальний тон i вигляд. Я так звик.