На твердій землі

 Самчук зобразив, як Павло ледь не фiзично вiдчувае неяснiсть, що постiйно зринае мiж ним i коханою. Усвiдомлення того, що Лена повсякчас грае роль, не свою, фальшиву, кимось накинену, не дае спокою. І коли на початку гра бурхливих демонiчних сил (героiню порiвняно з янголом, скинутим з неба на землю) iнтригувала, приносила насолоду, то згодом почала вимагати завершення. Павло визнавав себе звичайним чоловiком, для якого особливо важливими були стандартнi, загальноприйнятi iдеали: «…я, моя жiнка, моi дiти, мiй дiм».

Вiн вiдродив у собi заколисаний советською дiйснiстю iнстинкт власностi i «доброго мiщанства». Вiдтак зримо постала дилема, на одному полюсi якоi були Лена i пiдхмарний замок, на iншому – Катруся, будинок, фiрма, словом, свiт, у який Павло почав уже вростати. Спопеляюча пристрасть i фiлософiя власного «гнiзда» були непоеднуваними цiнностями у Павловому життi. Внутрiшне протистояння мiж уявним i реальним породило двоiстiсть у почуваннях.

Павло Данилiв прагнув небезпеки, i вiн отримав ii, отримав небуденну гру, що вражаюче рiзнилася вiд звичних повсякденних справ.

Вона являла собою вигаданий свiт, нове буття, що iснувало паралельно зi свiтом реальним. Ця гра вiдбувалася заради себе самоi, заради задоволення, заради «тiла, гарячого дихання, пристрастi», що загострювали це задоволення. Павлове роздвоення мiж бажаною грою i реальними потребами яскраво проступае у сценi уявноi розмови з «темним двiйником», котрий з’явився з глибин його психiки. Беззубий демон з чорною люлькою нашiптуе, що вибору немае: «Можливо, наша планета також хотiла б зiрватися зi свого ланцюга i полетiти, хто зна куди, вiльною пташкою, але вона мусить, як сторожовий собака, кружляти на прив’язi, яку iй хтось визначив». Для Павла «ланцюг» визначений ним самим. Його намiр затверднути в певнiй формi вимагав власного «гнiзда» з усталеним космiчним ладом. І, за традицiйними законами, у ньому мала б з’явитися жiнка-берегиня. У всякому разi чоловiк готуеться до цього.

Талант, краса, загадковiсть робили Лену привабливою для Павла, вiн дедалi гострiше почувався власником цiеi жiнки, хотiв мати ii тiльки для себе, навiть узяв на себе обов’язки з улаштування ii робiтнi.

Вiн упорядкував простiр для майбутнiх символiчних полотен художницi, покладаючись на свiй чоловiчий смак i патрiархальний досвiд. У тiй половинi, де мiстилася майстерня, були зосередженi всi домени господинi дому: будуар, кухня, iдальня, ванна, майбутня дитяча кiмната.