На твердій землі

Моя гостя також, як менi видалось, не вiдзначалася великою вiдвагою, я вказав iй мiсце, i вона слухняно, як школярка, присiла на краю канапи, стиснула щiльно своi гарнi стрункi ноги у прозорих нейлонових панчохах, на яких делiкатно тримала невелику округлу солом’яну торбинку, мов би хотiла цим закрити своi провокуючi колiна. Я намагався безуспiшно защiпнути комiр своеi сорочки, який настирливо не хотiв слухатись, i розпачливо шукав дотепнiших слiв, щоб розпочати розмову.

– То це ви е та легендарна Нора Глiдерс? – нарештi вирвалось у мене.

– Не Нора, а Лена, – почув я спокiйну вiдповiдь.

– Ах, вибачте! А чому справдi Нора? Чи не ремiнiсценцii з Ібсена[103 - Ідеться про Нору, героiню драми «Ляльковий дiм» (1879) норвезького драматурга Генрiка Ібсена (норв. Henrik Johan Ibsen; 1828–1906) – дружину адвоката Торвальда Хельмера.]? Ваше прiзвище скандинавське? – намагався я виправдати свою розгубленiсть.

– Ви знаете Ібсена? – легковажно запитала вона i враз спохватилася, намагаючись затерти свiй нетакт. – А чому легендарна? Ви ж мене вперше бачите? – питала вона з ноткою, в якiй проривалися ii природнi властивостi спротиву i насмiшки.

– О! – хотiлося менi вийти з непевностi. – Можливо, не вперше… І багато чув…

– Багато чув? Хiба що вiд Зiни. Це вона творить легенди. Не розумiю, де могли ви мене бачити.

– Де-небудь… На вулицi… Випадково. Чим можу вам служити?

– Нiчим. Хотiла вас бачити.

– Мене?

– Ви здивованi?

– Смертельно. Чому? – я починав входити в свою нормальну роль, менi вiдмикався язик.

– Менi сказали, що ви знаменитiсть.

– Це також творчiсть Зiни, у неi багатий язик.

– Можливо… Що ви вийнятково твердий, зарозумiлий парубок, якого не бере нiяка зброя. І я читала вашу статтю.

– Та, та, та! Виходить, я танк, сталевий тигр, менi ця мiсiя iмпонуе у наш мiлiтарний вiк. А яку статтю ви читали?

– Вже не пригадую.

– Це добрий знак… Щоб не перебiльшити моеi зарозумiлости. І ваше пiсланництво менi iмпонуе… Хто його автором? Чи також Зiна?

– Розумiеться.

– Не тiльки багатий язик, але й багата фантазiя. Чим пояснити ii агресивнi намiри?

Вона не вiдповiла, а питала свое:

– А чи це правда, що ви аж такий…

– Зарозумiлий? – перебив я ii.

– Ну, хоч би.

– Хiба не бачите? Зiна i тут не помилилася. Зарозумiлiсть – моя професiя. Зiна i це прекрасно врахувала.

– Нi, це ширша опiнiя.

– Чи не агенцiя Галюпа? Як тут не бути зарозумiлим… Стiльки уваги. Але вибачте, чим можу вас погостити? Курите?

– Нi.