На твердій землі

Здобудете позицiю… Видатнi акторськi прикмети… Ще не були залюбленi, але… були одруженi… – тут рука ii помiтно здрiгнулася. – Тепер ви не вдоволенi, шукаете гострих почувань i, можливо, пригод. Хочете бути оригiнальною i складною, але любите простоту… І навiть щирiсть. І навiть сентимент… Засадничо, маете добру вдачу, яку намагаетесь не виявляти… Будете мати двое…[110 - Будете мати двое… – Люба Генуш мае двох дiтей – доньку Ірину i сина Данила.]

– О! Досить! – вирвалось у неi i вона вiдняла руку.

 – Ви в це вiрите? – питала збентежено.

– Розумiеться – нi. Це лиш жарт.

Це був справдi жарт, але вiн давав ефект, Лена була виразно заторкнута, не помагало навiть ii акторство. Була розчервонiла, на устах непевна усмiшка, на виду безпосереднiсть i щирiсть.

Вона встала, що значило кiнець вiдвiдин, я визвався ii провести, була година десята. Час минув невмолимо швидко. Ми вийшли на нашу не дуже чисту, слабо освiтлену, заставлену автами вулицю, вiдчувалась свiжiсть весни з чистим, вимитим небом i серпиком мiсяця в його глибинi, я вiдчував вдоволену, провокуючу, егоiстичну приемнiсть.

Ми повiльно i мовчазно пройшли до звороту вулицi Гарборд, повернули влiво, заговорили невиразною мовою про погоду, ступали нога в ногу, вичували ритм, здоров’я, силу, молодiсть, певнiсть.

Ми дiйшли до авеню Шша, повернули влiво, минули кiлька будинкiв i зупинилися перед одним звичайним, дуже подiбним до решти, будинком з кам’яними, сiрими схiдцями. Лена жила на другому поверсi, ii вiкно виходило на заднiй двiр, i спереду не можна було його бачити.

Ми попрощалися дуже спокiйно, я дiстав дозвiл «заходити», не домовились коли, не зраджували поспiху – дуже знайома i нормальна процедура в таких випадках з бажанням затримати незалежнiсть, хоча на цей раз менi дуже хотiлося щось в цьому змiнити. Обiцяв «дзвонити» i провiв ii поглядом аж на ii сходи, до самих дверей, за якими вона сховалась… Перед тим вона деякий час нетерпеливо возилася з ключем, який, видно, не хотiв ii слухатись.

А коли я взнесло i надземно вертався назад з почуттям легковiрного переможця, я вперше за довгi роки цiеi практики вiдчув своерiдний надрив, нiби в менi щось дошкульно повернулося iншим, незвичним боком. Вражало, що я так опукло i виразно пам’ятав сливе кожне ii слово i що якось так дiткливо i безнастанно вiдчував ii присутнiсть. Ось я сам, але здавалось, що вона поруч. Їi астральнiсть була незаперечною.