На твердій землі

Інодi я ганебно розгублений, як останнiй бевзь, не знаходжу слова, розпачливо намагаюся рятувати престиж i вдаюся до вульгарного нахабства:

– Не вдавайте, Лено, дурня, будьте пiжоном.

– Ха-ха-ха! А що таке пiжон? Нi. Ви скажiть, що таке пiжон!?

– О, Боже! Голуб. Голубиця! Менi радiсно бути дурнем, а не голубом, – картавить вона. – З дурнiв ллють бетон людства, – пiдносить вона голову з примруженими великими очима, якi здавалося, хотiли б мене з’iсти i на яких поблискують сльози безсилля.

Ми йдемо поруч, iнколи обнявшись, незручно вузькими, навоскованими сходами наверх до ii вiдчиненоi навстежiнь кiмнати, де вiтае нас розпачливо-жахлива подоба ii останнього малювання, переважно жiнка у виглядi горилi, яка напружено, як надутий балон, родить дитину.

Менi здебiльшого хотiлося б схопити ii i розiграти бурхливу сцену любови, кинути ii на тапчан, роздерти на шмаття ii одяги, мене розпирала жага розогненого бика, але я тримав себе за роги, кидався на твердий, застелений гуцульським килимчиком тапчанчик, надувався, як мiхур, i вдавав розгнiваного за те, що вона на мое запитання, де була вчора, давала завжди ту саму вiдповiдь:

– І як вам не обридне завжди те саме питати.

Знаете ж, що була зi старим любовником у Роял-Йорку.

– Чорт би тебе забрав!

Мене найбiльше сердить те «зi старим», бо я не можу супоставити ii свiжого, ясного, чистого тiла з чимсь старим, це блюзнiрство, це знущання з естетики, а ii це, мабуть, бавило i, мабуть, вона знала, що саме в цьому ii пiдозрiваю… Але коли я вже доходив до певноi точки невдоволення, вона миттю, мов найвражливiший сейсмограф, починала реагувати, вона могла пiдiйти до мене, стати передо мною навколiшки, взяти мою руку в обидвi своi долонi, нiжно ii погладити i ще нiжнiше ii поцiлувати.

– Не цiлуйте моiх рук! – сердито казав я. – Я не друiд[114 - Друiд (гал. Druidae) – жрець у давнiх кельтiв.].

– Для мене друiд! – вiдповiсть вона, посмiхаючись.

Звичайно, вона дуже вишукано i оригiнально одягалася, але найбiльше вона менi подобалась у ii домашньому, робочому, обмазаному фарбами халатику, узута на босу ногу у старi, скривленi i стоптанi виступцi, з волоссям голови, зав’язаним ззаду конячим хвостом.

Звичайно, вона не курила й не любила курити, але, щоб подражнитись зi мною, вона могла демонстративно закурити цигарку i, кашляючи, докурити ii до рубчика. Я, звичайно, в таких особливих випадках наполегливо мовчав.

– Вам не подобаеться? – питала з кривою посмiшкою.