Драми

Баден); вiдрядження Альберта Сама до колонii Італiйськоi Схiдноi Африки тощо), i ми виразно розумiемо, що подii вiдбуваються в Нiмеччинi, яка в Європi розпочала Другу свiтову вiйну, а на Африканському континентi готувала своi плацдарми для майбутнiх завоювань.

Розгортаючи своi мiркування вголос перед подругою Адою i закоханими в неi чоловiками, панi Мая щораз бiльше вiрить у призначену саме iй виняткову мiсiю стати добропорядною матiр’ю дiтей вiд «одного з тих, що там десь лiтають, що б’ються на фронтах, що чуються в Европi, мов у власнiй робiтнi…Бо нащо наша наука про раси, про надлюдину, про мiсiю европейця, коли ми будемо паруватись, мов дикi коти.

Плекаемо собак, коней i цiним iх чистокровнiсть». Приваблива зовнi, освiчена, iнтелiгентна жiнка демонструе свою прихильнiсть i нiжну любов до тварин, та ii реплiки з приводу фронтового епiзоду з участю польськоi кавалерii вказують на дивовижну нечулiсть до людей: «Бiднi звiрята!..», «Це найбiльша жорстокiсть, яку може допустити людина…». Мая шкодуе тварин, але не виявляе жалю до людей, якi в патрiотичному поривi захистити свою землю вiд нападника мчали на конях супроти танкiв i достеменно загинули. Якби читач володiв знаннями про «жертву панi Маi», можливо, цi моменти можна було би потрактувати бiльш упевнено. Дозволю собi припустити, що в такий спосiб автор нагадав, що звiряча сутнiсть хоч i стримуеться цивiлiзацiею, проте нiколи не вмирае в людинi. Вона схована неглибоко i виступае назовнi за найменших сприятливих для цього умов.

Мая дiе несхибно, прямолiнiйно, але щось трагiчне сталося в ii життi (розгадати це неможливо з огляду на незавершенiсть тексту), адже панi «у чорному зi завiшаним злагодою обличчям» у пролозi нiяк не в’яжеться з образом самовпевненоi i духовно сильноi iнтелектуалки в основнiй дii драми. Це надае вчинкам героiнi живоi, глибокоi вiбрацii. Цей момент свiдчить про тонку, ледь вловлювану емоцiйну насиченiсть драматичноi дii, бо вiн, власне, дае можливiсть головнiй героiнi оглянутися назад, погодитися на пропозицiю суду i розповiсти про власну драму, заново пережити свою жертву.

Історiя панi Маi символiзуе iдеi, що не завжди називаються у драмi прямо, але дають можливiсть суттево переосмислити змiст того, про що йдеться вiдкрито, зокрема в численних дiалогах персонажiв. Так, Фрiц Кольберт – типовий нiмецький офiцер, який стверджуе, що вiйна в Європi – це «вiйна культур», «просунення цивiлiзацii на Схiд».