Смарагдове місто Країни Оз

Коли з обiймами i поцiлунками було покiнчено, Озма схвильовано запитала:

– Що трапилося, Доротi? У тебе якiсь неприемностi? Чому ти така сумна?

Доротi важко зiтхнула:

– Зi мною все в порядку, а от дядько з тiткою… схоже, iм доведеться залишити свою ферму в Канзасi.

– Розкажи все по черзi, – спiвчутливо попросила Озма.

– Розумiеш, дядько Генрi зовсiм збiднiв. Ферма бiльше не приносить йому доходiв. І ось одного разу вiн позичив грошей i пiдписав папiр, де було сказано, що, в разi неповернення iх у визначений термiн, у нього заберуть ферму.

Дядько сподiвався зiбрати добрий урожай i розрахуватися з боргами, та цього не сталося. І ось тепер iх з тiткою виганяють з ферми, а iм нiкуди податися. Вони такi старi та хворi, що зовсiм вже не можуть працювати, тож це доведеться робити менi, хiба що…

– Що, люба? – пiдбадьорливо усмiхнулася Озма, але Доротi нiяк не наважувалася вимовити найголовнiшi слова.

– Я б хотiла залишитися тут, у Краiнi Оз, – почала вона. – Ти ж запрошувала мене, правда? Але я не можу залишити дядька й тiтку…

– Якщо я правильно тебе зрозумiла, – розсмiялася Озма, – менi доведеться запросити твоiх родичiв, iнакше ти не залишишся.

Що ж, я згодна.

– Правда? Це ж просто чудово! – Доротi вiд радостi заплескала в долонi. – Ти перенесеш iх сюди? Може, ти i ферму iм даси, де-небудь у Краiнi Жвакунiв або Моргунiв?

– Безумовно, – вiдповiла Озма, зрадiвши, що подружка, нарештi, розвеселилася. – Для твоiх друзiв, Принцесо, завжди знайдеться мiсце у Краiнi Оз.

Доротi була в захватi i водночас зовсiм не здивованою, адже була впевнена, що доброта Озми не мае меж i ii прохання не залишиться без вiдповiдi. Коли, справдi, таке було, щоб ii могутня й вiрна подруга iй вiдмовила?

– Будь ласка, не називай мене Принцесою, я не хочу. Я хочу жити на фермi, разом з дядьком i тiткою, а принцеси на фермах не живуть.

– Принцесi Доротi не мiсце на фермi, – нiжно усмiхаючись, вiдповiла Озма. – Твое мiсце тут, у палацi. Вiдтепер ти будеш першою придворною дамою.

– А як же дядько Генрi? – почала було Доротi.

– Дядько Генрi достатньо напрацювався у своему життi, – перервала ii правителька. – Йому й тiтоньцi теж знайдеться мiсце в палацi. Тепер iм не доведеться гнути спину з ранку до вечора. Коли ти хочеш iх переправити сюди?

– Я обiцяла повернутися в п’ятницю…

– Навiщо тобi повертатися? І навiщо чекати до п’ятницi? Зробiмо iм сюрприз i перенесемо сюди без попередження.