Смарагдове місто Країни Оз

– Гадаю, вони не вiрять у Краiну Оз, – задумливо похитала головою Доротi. – Хоч я стiльки iм про неi розповiдала.

– Побачать – повiрять! – рiшуче заявила Озма. – Припустiмо, ти iх попередиш. Так вони ще розхвилюються не на жарт, дiзнавшись, що iм доведеться вiдправитися у чарiвну подорож! Краще вже пояснимо iм все на мiсцi.

– Твоя правда, – погодилася Доротi. – Так краще. Навiщо iм сидiти на фермi, якщо тут набагато веселiше?

– Отже, завтра вранцi чекай iх тут, – оголосила Озма. – Зараз же накажу Желеi Джемб приготувати для них кiмнати, а пiсля снiданку вiзьмемо Чарiвний Пояс i переправимо твоiх родичiв у Смарагдове мiсто.

– Дякую, Озмо, мила, дуже, дуже дякую тобi! – вигукнула Доротi й нiжно поцiлувала подружку.

– Може, погуляемо в саду? – запропонувала Озма, щоб приховати збентеження. – А потiм перевдягнемося й повечеряемо. Ходiмо, Доротi!

IV

Король Номiв прагне помсти

Бiльшiсть лихих людей злi просто тому, що нiколи не пробували стати добрими.

Ось i Королю Номiв навiть на думку не спадало хоча б спробувати стати добрим, i тому вiн постiйно сердився. Вирiшивши завоювати Краiну Оз, поневолити ii жителiв i зруйнувати Смарагдове мiсто, вiн тiльки те й робив, що цiлими днями обдумував своi пiдступнi плани. І чим бiльше думав, тим впевненiшим ставав щодо можливостi iх здiйснення.

У той самий вечiр, коли Доротi зустрiлася з Озмою, Король викликав до себе Головного Управителя:

– Калiко, вiдтепер ти командуватимеш моею армiею!

– Але це неможливо, – заперечив той.

– Чому ж це? – пiдвищив голос Король i потягнувся за своiм важкезним сапфiровим скiпетром.

– Тому що я всього лиш управитель i нiчого не тямлю у вiйськовiй справi, – смиренно вiдповiв Калiко. – Хiба я погано керую вашим королiвством? Навряд чи ви знайдете кращого управителя, зате е сотнi номiв, якi набагато краще за мене впораються з командуванням армiею. Ваша Величнiсть так часто змiнюе генералiв, що менi не дуже хочеться бути одним з них.

– Схоже, ти маеш рацiю, Калiко, – завважив Король i дав скiпетру спокiй. – Збери всю армiю у Великiй Печерi!

Калiко пiшов виконувати завдання, а через кiлька хвилин доповiв, що армiя зiбралася. Король вийшов на балкон помилуватися своiм п’ятдесятитисячним вiйськом.

У звичайний час усi номи працювали ковалями й землекопами. Цiлими днями орудуючи кайлом i молотом, вони тим самим змiцнювали свою мускулатуру.